Читати книгу - "Безприданниці. Ребекка, Олена Гуйда"

Двері він відкрив таким сильним поштовхом, що я мимоволі втягнула голову в плечі, побоюючись, як би вона не злетіла з петель.

 - Дякую, лорд!  - вже опинившись ногами на землі, пробурмотіла я, все ще відчуваючи жар його рук у себе на талії.

Вся сміливість і гострі зауваження вивітрилися, як і хміль, з голови.  Наодинці з цією людиною я відчувала себе маленькою, дурною і абсолютно беззахисною.

Я стиснула руки в кулаки, натягнулась, немов тятива.  Він зараз піде геть, як вчинив до цього у мисливському будиночку, потім в заїжджому дворі Кренхола.  Ось зараз...

Але лорд Нейт Амора не рушав з місця, а я не витримавши напруги, підвела погляд, подивившись просто в його сині очі.  Мені здалося, вони потемніли.  Чи це освітлення грало зі мною поганий жарт.  Не знаю, але під цим його поглядом мені стало нестерпно жарко.  А ледь його руки ковзнули вгору по спині, навпаки - прокотилася дрібне тремтіння, з яким я не змогла впоратися.

Невже він хоче?.. Тут ?!  Зараз?  Я не була готова, а ледь одна його рука перемістилася зі спини на живіт і повільно поповзла вгору, витримка мене підвела.  Я сіпнулася і вперлася в його груди руками.

 - Будь ласка, - жалібно пробурмотіла я.

Але відповіддю мені була вже знайома кривувата холодна посмішка.

 - Наступного разу, будьте готові пожинати плоди, своїх необережно кинутих докорів, - подавшись вперед, прошепотів мені на вухо чоловік.

А після абсолютно спокійно відпустив мене, покинувши кімнату і щільно причинивши за собою двері.

У мене ледь вистачило сил добрести до ліжка.  Я впала на жорстке ліжко, зарившись обличчям у подушку.

Чомусь на душі було важко, а в голові чітко барабаніло - я з тріском програла... навіть не бій, а так... дрібну бійку.

І як мені змусити себе поважати і з собою рахуватися, якщо я навіть не здатна впоратися з власним страхом?