Читати книгу - "Ми - дракони, Тала Тоцка"

— Навіть якщо іллама Івейни сильна, Ейнар не зобов'язаний її вибирати, я не можу змушувати сина, — Сагідар підійшов до вікна і завів руки за спину. — Нам просто потрібен привід визначитися з Івейною, не розголошуючи причину, і найзручніше це буде зробити в палаці. Мені завжди подобалася ця дівчинка, шкода, що вона така негарна, — король зітхнув і поглянув у вікно. — Хоча, я давно її не бачив, може, подорослішавши, вона стала хоч трохи привабливішою? Підлітком вона, зізнатися, була жахлива.

Девін Северін скорботно підібгав губи і жалісливо похитав головою. Що ж, якою б не була Івейна, Сагідар повинен переконатися в правдивості його досліджень. Якщо з'ясується, що дівчинка справді така сильна, вона просто зобов'язана зайняти гідне становище при дворі або в якості девіни, або в якості магістресси, але аж ніяк не стирчати в тому забутому Небесним Богом селищі.

***

— І ти викликав мене навмисне для того, щоб я тягнувся з тобою в цю глушину привітати з днем народження твою колишню подружку? Ейнаре, у тебе совість відсутня навіть в самому зародковому стані, — світловолосий молодий чоловік з бездоганною поставою сидів на столі, звісивши ногу, а навпроти нього розвалився в кріслі наслідний принц Герони.

На обличчі геронця блукав вираз безмежної нудьги і вселенської печалі, притаманний молодикам років з сімнадцяти, які вважають себе навченими чоловіками, що вже пізнали життя і не чекають від нього нічого більш захоплюючого і виняткового. Зазвичай прозріння настає в період від двадцяти до двадцяти п'яти, не дарма в Андалурсії повнолітніми юнаки вважаються з двадцяти двох років.

Їм обом якраз тільки виповнилося по двадцять — Дастіан, вихованець і спадкоємець аміра Болігарда, син його рідної сестри, був всього лише на чотири місяці старший геронського принца, — тому принцу такий вираз обличчя можна було пробачити.

Обидва хлопця були занадто витончені для драконів, хоча вже зараз через тонкий шовк сорочок вгадувалися широкі торси і міцні м'язисті руки. До повноліття залишалося цілих два роки, до цього віку, як їм з дитинства вбивали в голови, не слід бездумно витрачати ілламу, оскільки немає постійного джерела її поповнення. Тому належить утриматися від частих польотів і обертатися з нагоди крайньої потреби, а без них звідки взятися м'язам і рельєфу?

— Якої прихильності, Дастіан? Я взагалі не розумію, з якого переляку батькові закортіло мене за нею відправити, а ще й оголошувати її своєю обраницею. Нісенітниця яка. Це ж Ів! Так, ми в дитинстві гралися, з нею було весело, але коли я бачив її в останній раз, вона весь час мовчала, ніяковіло червоніла, і я трохи від нудьги не помер. Я вже п'ять років відправляю їй подарунки до дня народження, а вона мені у відповідь дякує. Все. Я навіть не знаю, що їй відсилають від мого імені, — спадкоємець зітхнув і позіхнув.

— Мій дядько відгукується про неї дуже тепло — задумливо промовив Дастіан і змінив позу.

— Батько теж, — буркотливо підтримав його Ейнар, — ось нехай самі й возяться з Ів. Що скаже Амарілія, коли дізнається, кого я запросив на обряд сяйва? А Тальяна?

— Ти майбутній король. Ти маєш право запрошувати кого завгодно — заперечив світловолосий Дастіан.

— Гаразд, викликав я тебе зовсім не для того, щоб поскаржитися, — принц таємниче озирнувся, — і звичайно ж, не для того, щоб ми тряслися туди на моравах. Нам вони знадобляться тільки до околиці столиці.

— Ти пропонуєш далі летіти самим? — брови Дастіана злетіли і застигли дугою. — А куди ми потім подінемо моравів?

— З нами полетить Рассел Северін, батьківський девін. Ми залишимо йому їх і одяг.

— А він не розповість його світлості? Ми змарнуємо ілламу, і дядько потім ще з рік буде бубоніти і згадувати мені цей політ!

— А хіба я казав, що в Героні бракує бажаючих абсолютно безкоштовно поділитися ілламою з двома привабливими молодими людьми, ще й на додачу і принцами? Чи мені тебе вчити? — Ейнар відкинувся на спинку крісла і розсміявся. — А щодо дядька, невже ти забув, як в минулий ваш приїзд королівські девіни з ніг падали, цілодобово заварюючи зілля від зачаття і відрами тягаючи його в покої нашого аміра? І хіба хтось бачив тоді в замку аміру Алентайну? Я взагалі переконаний, що ці казки про магічний шлюбний обряд придумані виключно для того, щоб зіпсувати життя молодим драконам. Це просто пережиток минулого століття якийсь, ну справді, Дасті! Ну скажи по совісті, яка в пітьму різниця, брати ілламу від дружини чи просто від доброї щедрої жінки?

— Так, дядько у мене велелюбний, — тут прийшла черга сміятися Дастіану, а потім вже додати серйозніше: — Гаразд, умовив, летимо. А щодо обряду я з тобою не згоден, друже, щось є в цьому, як ти кажеш, пережитку. Подивися на своїх батьків. А коли була жива аміра Міррель, я точно знаю, що дядько в бік інших жінок і не глянув жодного разу.

— Ось і розпитаємо по дорозі Девіна Северина, він у нас краще за всіх знає про ілламу — Ейнар схопився з крісла і, потягнувши за собою Дастіана, попрямував до дверей, — а поки підемо, у мене є один адресок, — він хитро підморгнув приятелеві, — там нам точно ніхто не відмовить в хорошій порції первородного вогню!

***

— Ні, ти мені все ж поясни, чому? — геронський принц труснув темними пасмами і стиснув у руках поводи. — Чому я обов'язково повинен одружитися, коли мені виповниться двадцять два роки? І що це за вік такий особливий?