Читати книгу - "Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Очі Флемінга округлилися.
— Ви не хочете повечеряти у клубі леді Чеддерс? — усміхнувся він. — У її борделі смачно готують.
Марко жестом запросив його присісти.
— Повечеряйте зі мною, мій друже. Не люблю я на голодний шлунок розважатися, та й, відверто кажучи, сумніваюся, що у клубі нашої Мата Харі нас із вами чекають розваги, а гостям подаватимуть щось іще, окрім шампанського і саке…
Ян покрутив головою.
— Там подають чудові устриці до шампанського.
Марко пхекнув.
— Устриці — це не їжа.
Флемінг згідно кивнув і собі замовив тости, яєчню та бекон, тим часом критично оглянувши новий смокінг Марка.
— Щось не так? Я придбав собі не того костюма? — поцікавився Швед, майже вправно занурюючи дерев’яними паличками пельмень у піалу із соєвим соусом.
— Ні, ні, все чудово! — кивнув Флемінг. — І костюм ваш те що треба. Іншим не переймайтеся. Що більше ви здаватиметися леді Чеддерс розгубленим англійцем, який почувається у Харбіні не у своїй тарілці, то більше вона захоче вас опікати. То швидше ви зблизитеся з нею. Я знаю, про що кажу!
Офіціант приніс замовлення Яна і той енергійно взявся за яєчню і тости.
Та раптом на мить відірвався, витер пальці об білу мереживну серветку і ковзнув рукою до кишені свого бездоганного смокінга.
Дістав кілька прим’ятих буклетів і простягнув їх Маркові.
— Візьміть, мій друже. Як увійдемо до клубу нашої Мата Харі — тримайте оце в руці. Вони доповнять ваш образ розгубленого британця. Не дякуйте! — додав поспіхом з іронією у голосі.
На обличчі Шведа майнула посмішка. Він повернув до себе буклети.
«Путеводитель по Харбину» — прочитав він російською.
Пригадалися нещодавно побачені «Пособія по виживанію» старого знайомця Остапа Бендера… Схоже, цей чоловік і справді знав, на чому тут можна підняти копійку.
На буклеті нижче під російським заголовком подавався й англомовний переклад.
Флемінг простягнув руку і навмання перегорнув кілька сторінок.
— Це і це нецікаво. Ось! Ось тут, мій друже! Це має вас зацікавити як істинного шукача пригод. Власне, у цьому путівнику є інформація про те, що нас зазвичай приваблює найбільше.
— «Ночной Харбин», — прочитав Марко назву розділу вгорі. — А, так… Ви казали. Місто спокус, гріха і насолод.
На сторінках буклету і справді подавалася двомовна інформація про пікантні розваги, які пропонує нічний Харбін чоловікам при грошах.
Окрім портретів миловидних японських гейш і китайських повій, одягнутих у яскраві народні костюми, у буклеті також були світлини російських «dancing girls» — дівчат-танцівниць, для яких так званий ходака одорі — «танець оголеної» став у Харбіні джерелом заробітку та виживання.
— Як цікаво… — гмикнув Марко. — Чомусь на знімках оголені тільки росіянки.
— Що поробиш, мій друже… — Флемінг зітхнув і скрушно похитав головою. — Усе це наслідки більшовицького перевороту… Харбін, як ви скоро зрозумієте, місто парадоксів, — додав він, делікатно витираючи серветкою рота. — Цілком можливо, що сьогодні на прийомі у леді Чеддерс вам подаватиме каву або танцюватиме для вас «ходака одорі» російська княжна, предки якої служили ще Петру Великому… Якась Наришкіна чи Трубецька… До слова, ось, — він знову перегорнув кілька сторінок буклету, — десятихвилинний танок оголеної коштуватиме вам 13 ієн плюс чайові — 2 ієни. Пляшка гарного шампанського — 10–15 ієн. Ніч із російською панянкою обійдеться у 200–300 ієн… Японки, незважаючи на свою екзотичну вроду, значно дешевші — усього 10 ієн за ніч, ну а китаянок чоловіки самі часто віддають у будинки розпусти наче у ломбард, під заставу… Вони, вважайте, задарма.
Марко тихо розсміявся.
— Ого… Ви, я бачу, добре орієнтуєтеся у прейскуранті тутешнього розгульного життя…
— Я спав із ними усіма, — з відчутними нотками гордості у голосі похизувався Флемінг. — Із росіянками, китаянками, японками… Хотілося дізнатися, чи є суттєва різниця.
— 1 як? Є?
— Мені найбільше сподобалися японки… Вони покірні і ніжні, наче ягниці, — примружившись якимось своїм спогадам, вів далі Флемінг. — Цнотливі і сором’язливі на перший погляд, але то все гра, бо далі вони виробляють таке… Вам якось варто спробувати, мій друже!
Марко наморщив носа.
— Китаянки — налякані, затуркані… — продовжував Флемінг. — Яка вже тут насолода… А росіянки — шалено-розпусні навіть для проституток… багато п’ють і палять гашиш… наче у будь-який спосіб хочуть забути своє минуле. Просто не віриться, — з посмішкою мовив Ян. — Ці дами колись могли бути окрасою великосвітських салонів у Москві чи Петербурзі і належати до шляхетних дворянських родин…
Швед гидливо скривився.
— Однак, наскільки я розумію, у російських князівен у Харбіні справи йдуть не так вже й погано?
— Ну, як вам сказати… — хихикнув Флемінг. — Конкуренція у сфері розважальних послуг тут вельми висока. Однак варто росіянам віддати належне. Вони хоч і втратили свій економічний та юридичний статус господарів міста, у будівництві храмів та діяльності будинків розпусти вони у Харбіні залишаються першими. Цікаве поєднання, правда?
— Одначе… — пробурмотів Марко собі під носа. — Яке буйство скрєп і православной нравствєнності!
— Що ви кажете? — запитав Ян. — Я не зрозумів.
— Нічого… — похитав головою Швед. — Портрету нашої Мата Харі, звісно ж, у цьому буклеті немає?
Флемінг скривився.
— Звісно, тут її портрету немає… То не її рівень. Вона, як то кажуть у Франції, Madame, власниця того клубу.
— Зрозуміло…
— Але у мене є кілька її фото. Роздобув при нагоді. — Ян знову сягнув до нагрудної кишені і дістав елегантне портмоне із крокодилової шкіри. — Ношу її біля грудей, наче леді Чеддерс — дама мого серця… — вишкірився він білозубо.
Марко зітхнув, відклавши буклет убік. Узяв до рук кілька простягнутих йому Флемінгом знімок… О так! Ця жінка і справді могла б зачарувати…
Фотографії красномовно передавали витончену вроду леді Сибілли Чеддерс. Тонкий профіль, темне хвилясте волосся, викладене у вибагливу зачіску, прозорий шовк, що огортав хмаринкою її тендітні плечі і не приховував округлі груди; руки, що смиренно і навіть побожно були складені на колінах… Хоч ікону малюй. Її очі і справді були трохи розкосими, точені високі вилиці та тонкий, прямий ніс…
— Дуже вродлива, — проказав Марко, роздивляючись інше фото. — Така жінка і справді могла 6 належати до шляхетного роду, бути добропорядною дружиною, матір’ю сімейства, але аж ніяк не власницею дому розпусти у Харбіні… Все це навіває страшенну тугу…
— То ви, мій друже, навіваєте на мене тугу, — гигикнув Ян. — Звідки у вас стільки пуританства? Давайте одразу домовимось, — заторохтів він, — ви не будете таким напруженим. Що б не трапилося у вас із леді Чеддерс, я ніколи
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3», після закриття браузера.