Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

По тому знову звідти пішов блаженний із учнем Євстратієм до іншої гори, крутішої і для виходу незручної, що називалася Вороняча, де, певний час проживши, вийшов на гори обителі Антидійської і там, побудувавши тісну келію, живучи для Бога, численні чудеса учинив: болящих лікував, мову гугнявого виправив, ярого та гнівливого на покірливого перетворив, єретиків од блуду до православ'я навернув, багатьом кончину прозвістив, сповнений-бо благодаті був Святого Духа, який у ньому жив. Життя преподобного було таким, що не кожен чоловік міг його бачити: до келії його заходили й не бачили його, а коли відходили вони, казав смиренний той отець до учня свого: "Брате Євстратію, твоїми молитвами невидимий був я приходням".

Якось будували на тій горі храма святого Івана Хрестителя, вигляд будівлі якого даний був од преподобного Йоаникія. Прийшла якась братія віддалік, хотіли бачити святоліпне лице чесного й боговгодного мужа. Дійшли до храму, який будувався, сіли, сподіваючись, що туди прийде отець преподобний, якого побачити бажали. Прийшов преподобний Йоаникій, бажаючи зріти, як за даним ним образом храма будують, і стояв перед очима братії, яка прийшла заради нього, дивлячись на будівлю, — вони ж його побачити не змогли. І достатній час посеред них був та й відійшов до своєї келії, не явивши себе приходням, котрі прибуття його старанно дочікувалися. Один із іноків, ті жили поблизу від нього, на ім'я Іван, втямивши, що сталося, рече до нього: "Отче, не годиться, аби братія, яка заради тебе таку дорогу трудилася, повернулася скорботна, не побачивши лиця твого, ой, жалісна то річ і самого серця торкається". Святий же, похваливши труд і старання тієї братії, почав молитися за них, після ж молитви повернувся до Івана та каже: "Брате, не маємо волі своєї, а що Бог хоче в нас, те й творить". Коли б благословив Бог, щоб мене братія, яка прийшла, бачила, то ж хоч би й ховався від них, одначе б уздріли мене, я ж бо достатній час перед очима їхніми стояв, не ховаючись, і не бачили мене, — так Бог зволив".

Було, що прийшла якась братія до преподобного й сиділа перед його келією та й бесідувала поміж себе. І тут з'явилася велика і страшна ведмедиця з лугу, що був поблизу, і на них пішла, — це побачивши, злякалися вельми. Святий-бо рече до них: "Господь наш дав рабам своїм владу перемагати лева та змія, що є найстрашніші звірі від усіх звірів, а ви ведмедиці боїтеся". І повелів їм кинути шматка хліба. Вона ж, узявши хліб, відійшла в пустелю.

Настільки духовний був преподобний цей отець і мав світлі духовні очі, що й небесних духів і душі праведних міг бачити. Якось стояв він на молитві й побачив душу такого собі Петра, архимандрита, якого ангели зі славою несли на небеса, — сяяла вона навколо невимовним світлом. І повідав про це учням своїм для користі.

У той час царював над греками Теофіл-іконоборець: той послав двох чесних мужів до преподобного Йоаникія запитати його, як належить пошановувати Христовий образ. Як прийшли послані, розтулив святий богоодуховлені вуста свої і з поданої йому з висоти премудрості коли почав говорити, посоромилися мужі, не можучи противитись і ані жодним словом відповісти супроти його слів, — Бог-бо через нього говорив, як в Євангелії казав учням своїм: "Не турбуйтеся заздалегідь, що вам говорити, Я ж бо дав вам вуста і премудрість", показуючи ясно, що належить святим іконам достойну честь воздавати, наставив їх до благочестя, і вони відкинули іконоборчі єресі і поклонились образу Христовому. Запитав якось преподобного Йоаникія Євстратій, ігумен монастиря Агаврівського: "Отче, доки святі ікони побивати будуть, і не віддають їх Церкві, та ж гонителів більшає, і Христове стадо дикі розтягують звірі?" Відповів отець: "Трохи зажди, брате, і побачиш Божу силу, прийме-бо управління церковне один, на ім'я Методій, той божественним духом її управить і єресь знищить, догматами ж православними Церкву утвердить, тишу й однодумність подасть, а супротивних змирить правиця Всевишнього". Те пророкування преподобного Йоаникія невдовзі здійснилося; мало-бо часу минуло, помер Теофіл, цар-іконоборець, а після нього настав син його Михаїл із матір'ю Теодорою, і Методій був поставлений патріярхом. Той святі ікони вніс у церкву і православ'я утвердив, усі бурі та хвилювання у тишу перемінив і знічення змирив. Невдовзі знову диявол підняв нечестивих, котрі колотили й роздирали Христову Церкву, — супроти них блаженний Методій, духовним мечем слова Божого воюючи, мав собі помічника преподобного Йоаникія, цей-бо чи ж сам од себе, чи посланнями своїми благочестя захищав, і відпалі від Церкви знову навернулися; архиєрея ж Методія, який од великих змагань із єретиками знемагав, преподобний писанням своїм підкріпив та утвердив.

Якось, коли читали в соборі Йоаникієве послання, почали єретики лаятися і гудили блаженного, на сміх і наругу його брали. Про те духом Божим довідався преподобний, став раптом посеред собору і в повний голос почав говорити. І таке слово мовив про Бога та Божественне, що всі дивувалися премудрості його та й розуму. І не марні слова богомовних вуст його були, бо як колись у Єрусалимському соборі Петро проповідував, так і в цьому зібранні ті, що чули Йоаникія, котрий богословів, зворушилися серцем і люб'язно приймали слова його та й наверталися до благочестя. Таке мав преподобний старання про мир церковний та спасіння душ людських — і невдовзі діянням та молитвами його зникла єресь і мир Церкві повернувся, а диявол, котрий сколочував Церкву, із ганьбою втік, боявся — бо Йоаникія, і від молитов його, як віск у вогні, зникав.

Було якось в обителі преподобного оновлення молитвенного храму, що його сам він збудував, і зібраній собором братії (а святого з ними не було) раптово явився полк бісів, що у плоті із горба сходив. Злякалися всі вельми і в недорозумі були. А святий, хоча й не був там із ними, одначе провидів духом, що відбувалося, відтак до молитви звернувся і, руки вгору звівши, молебні свої до Бога слова, ніби стріли, здаля на бісівський полк випустив і побив їх, до втечі навернувши. Братія ж, бачачи, що біси втікають, ніби гнано їх биттям і ранами, страх відклала і радісно справляла свого празника.

У той час ізмаїльтяни воювали на греків і перемогли грецьких воїв, багатьох полонивши і тримаючи у вузах. Один із славетних, якого родич-юнак полонений був, молив преподобного Йоаникія, щоб урятував від полону родича його, як