Читати книгу - "Пеппі Довгапанчоха сідає на корабель"

— Щоб я та втонув? Ні, швидше верблюд пролізе крізь вушко голки, ніж я втону. Я плаваю, мов кит.

Томмі й Анніка зацікавлено дивилися на капітана Довгапанчоху.

— А чому ви, дядьку, не в негритянському вбранні? — нарешті запитав Томмі.

— Воно в мене сховане в торбі, — відповів капітан Довгапанчоха.

— Одягни його, одягни! — почала просити Пеппі. — Я хочу побачити тебе в уборі негритянського короля!

Вони всі зайшли до кухні. Капітан Довгапанчоха зник за дверима спальні Пеппі, а діти, чекаючи, поки він одягнеться, посідали на ящик з дровами.

— Достоту, як у театрі, — сказала Анніка, що аж тремтіла з напруженого очікування.

Аж ось нарешті — грюк! — відчинилися двері, і на порозі з'явився негритянський король. Стегна його опинала спідничка з лика, на шиї довгими разками звисало намисто, а голову оздоблювала золота корона. В одній руці він тримав спис, а в другій — щит. Більше на ньому нічого не було, хоч ні: товсті, волохаті ноги, що витикалися з-під ликової спіднички, внизу, біля кісточок, були оздоблені золотими браслетами.

— Усамкюсор-мюсор-філібюсор, — сказав капітан Довгапанчоха й грізно насупив брови.

— Ой, він розмовляє по-негритянському! — захоплено вигукнув Томмі. — Що це означає, дядьку Єфраїме?

— Це означає: «Тремтіть, мої вороги!»

— Слухай, тату, а негри не здивувалися, коли ти вийшов з води на їхній острів? — запитала Пеппі.

— Ще й як здивувалися! — відповів капітан Довгапанчоха. — Спершу вони хотіли з'їсти мене та коли я голіруч вирвав з корінням пальму, вони передумали й зробили мене своїм королем. Після цього я зранку правив островом, а після обіду будував собі човна. Мені треба було багато часу, бо все доводилося робити самому, хоч я й задумав змайструвати невеличкий вітрильник. Коли човен був уже готовий, я сказав неграм, що мушу їх покинути на якийсь час, але неодмінно повернуся й привезу з собою принцесу на ім'я Пеппілотта. Почувши це, вони затарабанили в свої щити й загукали: «Усюм-плюсор! Усюмплюсор!»

— А що це означає? — спитала Анніка.

— Це означає: «Браво! Браво!» Потім я два тижні правив островом дуже прискіпливо й видав підлеглим стільки різних наказів, щоб їх стало, аж поки я вернуся. Тоді нап'яв вітрило й виплив у море, а химеряни гукали мені вслід: «Усюмкуру кусомкара!», що означає: «Щасливо повертайся, наш товстий білий королю!» Я взяв курс просто на Сарабаю. І як ви гадаєте, що я побачив, коли підплив до берега? Свою давню чудову шхуну «Стрибуху». А біля поруччя стояв мій добрий, відданий Фрідольф і щосили махав мені рукою. «Фрідольфе, — сказав я йому, — тепер я знов перебираю на себе командування «Стрибухою». — «Слухаю, капітане!» — відповів він. Так я опинився на шхуні. Вся моя команда теж уціліла, і тепер шхуна стоїть на якорі в порту і ти, Пеппі, можеш піти й привітатися з своїми давніми приятелями.

Коли Пеппі почула ці новини, вона так зраділа, що скочила на стіл, стала на голову й замахала ногами. Але Томмі й Анніка посмутніли: дуже скидалося на те, що Пеппі поїде від них.

— Треба влаштувати бенкет! — вигукнула Пеппі й знов замахала ногами. — І такий бучний, щоб аж гуло!

Вона накрила в кухні стіл, і всі сіли вечеряти. Пеппі на радощах запхала в рот відразу троє варених яєць разом із шкаралущею. І час від часу кусала батька за вухо, так їй було приємно бачити його. Пан Нільсон уже був ліг спати, але гамір у кухні збудив його, і він почав вражено терти очі, коли побачив капітана Довгапанчоху

— Ти глянь, і пан Нільсон тут! — втішився капітан Довгапанчоха.

— Я маю не самого тільки пана Нільсона, — мовила Пеппі.

Вона внесла до кухні коня і його теж пригостила вареним яйцем. Капітан Довгапанчоха був дуже вдоволений, що його дочка так гарно влаштувалася у віллі «Хованка», і радів, що вона взяла з корабля торбу з золотими монетами, а тому в його відсутність не знала нестатків.

Коли всі повечеряли, капітан Довгапанчоха витяг із своєї торби барабан — справжній негритянський барабан, на якому химеряни відбивають такт, коли танцюють або складають жертви. Капітан сів на підлогу й заходився барабанити. Кухню заповнили глухі, ні на що не схожі звуки — таких Томмі й Анніка ще зроду не чули.

— Негритянська музика, — пояснив Томмі сестрі.

А Пеппі скинула свої великі черевики й почала танцювати в самих панчохах танок, що також був ні на що не схожий. Потім король Єфраїм виконав дикий танок воїнів, якого він навчився на острові. Він вимахував списом, затулявся щитом і так вистукував босими ногами, що Пеппі крикнула:

— Гляди, а то підлога провалиться!

— Байдуже, хай провалюється, — відповів капітан Довгапанчоха і ще швидше закружляв по кухні. — Ти ж однаково будеш скоро негритянською принцесою, втіхою мого серця!

Тоді Пеппі пішла в танок з батьком. Вони виробляли одне перед одним якісь химерні фігури, викрикували дикими голосами і час від часу так високо підстрибували, що в Томмі й Анніки, які не зводили з них очей, врешті аж у голові запаморочилося. Видно, панові Нільсону також голова пішла обертом, бо він забився в куток і затулив очі лапками.

Поступово той дикий танок перейшов у боротьбу. Капітан Довгапанчоха так підкинув свою дочку, що вона полетіла просто на полицю з посудом. Але Пеппі довго там не просиділа. Дико верескнувши, вона скочила звідти через усю кухню просто на батька, схопила його, і за мить він уже полетів, наче метеор попід стелею, влучив головою в ящик з дровами біля плити і вгруз у нього, тільки його товсті ноги заметляли вгорі. Він не міг вибратися з ящика сам, бо був надто огрядний, та ще й тіпався зі сміху. Серед полін його сміх звучав, мов далекий грім. Пеппі потягла батька за ноги, щоб допомогти йому, але він засміявся ще дужче, так, що почав душитися. Виявляється, він страшенно боявся лоскоту.

— Ой, не… не… не лоскочи мене! — стогнав він. — Роби зі мною, що хочеш, кинь мене в море чи в садок крізь вікно, тільки не лоскочи в п'яти!

Він так реготав, що Томмі й Анніка дивувалися, як від його реготу не трісне ящик. Нарешті тато Єфраїм вибрався з-поміж полін. Тільки-но ставши на ноги, він кинувся на Пеппі й шпурнув її в другий кінець кухні. Вона впала обличчям у плиту, просто в сажу.

— Ха-ха-ха, ось вам і негритянська принцеса! — вигукнула Пеппі й повернула чорне, як смола, обличчя до Томмі й Анніки.

Тоді дико верескнула й кинулась на батька. Вона так труснула