Читати книгу - "Моя хороша дівчинка, Ліля Ваніль"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— То що? Туї по периметру. Сучасно і стильно? — повертається до мене.
Ми вже сидимо у вітальні на дивані. Ноутбук напроти на журнальному столику.
— Туї… — гарячково намагаюсь згадати, як ті туї виглядають. Наче щось хвойне.. чи ні... Хоча, яка до біса різниця. — Ну, хай будуть вони.
Ковзаю байдужим поглядом по світлинах, які розгортає Ніка.
— Я накидала кілька планів. Попрацюю з ними вдома. А далі пришлю вам результати. Оберете який вам більше до вподоби. Можливо будуть якісь зауваження… А ще мені потрібні дані геодезиста... І алергії.. точно, — ляскає себе по лобі. — Є у вас хворобливі реакції на плоди, цвітіння?
— Не помічав, — хитаю головою.
«Лише на одну малу Снігурку…», — подумки додаю.
Зітхає. І хоч голова моя зайнята зовсім не її чортовими туями, не можу не зауважити, що Ніка талановита. Досить працелюбна. А портфоліо у неї навіть для мене, далекого від цієї фігні, виглядає гарно.
— Добре… — тягне задумливо. — Тоді мені вже час. Я зв’яжусь з вами…
— Домовились, — киваю, а в самого і голові лише одна думка стукотить. – Як її змусити ще на трохи залишитись. Бодай на пів годинки. Занадто затишно і приємно сидіти ось так поряд, за чашкою кави. Але пропонувати навіть не берусь — відмовить, ще й знову злякається. Таке полохливе зайча треба поступово приручати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя хороша дівчинка, Ліля Ваніль», після закриття браузера.