Читати книгу - "Декамерон"

― Пані, ― гукнула, ― тут унизу мессер Ламбертуччо, сам-один.

Почувши сеє, мадонна Ізабетта так і похолола на місці: що тут діяти, бідна голівонько? Давай вона просити юнака, щоб заховався з ласки своєї за заслоною ліжка, поки не піде мессер Ламбертуччо. Леонетто, що боявся сього гостя не менше, ніж господиня, сховався, а вона веліла служниці піти одчинити мессерові Ламбертуччу. Та пішла впустила його; він прив'язав коня до конов'язі, а сам побрався нагору. Пані вийшла йому назустріч з привітним видом і спитала його якнайприязніше, що його сюди привело. Лицар обійняв її, поцілував та й каже:

― Любонько моя, почув я, що мужа вашого дома немає, та й приїхав отсе погостювати в вас трохи.

По сій мові пішли вони в кімнату, замкнулись ізсередини, і мессер Ламбертуччо почав із нею бавитись. Аж тут неждано-негадано чоловік вернувся; як постерегла служниця, що він уже коло воріт, зараз побігла до господині:

― Пані, ― закричала, ― наш пан повернувся, уже, здається, і в двір заїхав!

Як зачула теє пані ― ну, думає, пропала: в домі зразу аж два коханці, притому лицаря жодним способом уже не сховаєш, бо кінь його в дворі стоїть. Проте вона скочила миттю з постелі і, знайшовши вихід, сказала мессерові Ламбертуччу:

― Мосьпане, якщо ви хоч трохи мене любите і бажаєте порятувати од смерті, зробіть так, як я вам зараз скажу: вихопіть із піхов кинджала й біжіть униз по сходах із грізним та гнівним видом, гукаючи: «На бога, я знайду тебе в іншому місці!» Коли мій муж буде вас затримувати чи про щось питати, нічого йому, крім тих слів, не кажіть, сідайте на коня та й гайда звідси.

Мессер Ламбертуччо сказав, що так і зробить: вихопив кинджала й побіг униз, як його просила пані; лице йому пашіло ― раз, що в постелі розгарячився, а вдруге ― сердито, що муж вернувся. А господар ізсів уже з коня і хотів іти нагору, чудуючись, звідки б тут іще одному вершнику бути; як побачив мессера Ламбертучча, що згори біг, здивувався з його вигляду й речей і спитав:

― Що се значить, мосьпане?

Мессер Ламбертуччо вступив у стремено, скочив на коня, ще раз гукнув: «Клянуся Богом, я знайду тебе в іншому місці!» ― та й поскакав.

Підійнявшись нагору, господар зустрів на сходах дружину свою ― налякану, розгублену ― і спитав її:

― Що тут таке діється? Кому то погрожує мессер Ламбертуччо і чому він такий сердитий?

Жінка, приступивши ближче до кімнати, щоб Леонетто міг її почути, одповіла:

― Зроду ще, мій пане, не було мені такого страху, як оце тепер. Дивлюсь ― біжить до нас юнак якийся, я його не знаю, а за ним женеться Ламбертуччо з кинджалом у руці. Двері до сієї кімнати були якраз одчинені; той юнак до мене, труситься весь та просить: «Рятуйте мене, пані, ради бога, бо тут я на ваших руках і сконаю!» Я встала з місця і хотіла його розпитати, хто він і що, аж тут надбіг мессер Ламбертуччо, гукаючи: «Де ти, негіднику?» Я заступила йому вхід до кімнати і не впустила його; він же був настільки порядний, що не став більше добуватись проти моєї волі, накричав, правда, всячини, й побіг униз, як ти сам здоровий бачив.

― Добре єси зробила, жінко, ― каже тоді чоловік, ― бо то була б велика ганьба, якби тут когось убито; а мессер Ламбертуччо негаразд учинив, що аж до нашого маєтку за тим утікачем увігнався. А де ж той юнак?

― Не знаю, пане, ― одказує жінка, ― не знаю, куди він сховався.

Тоді лицар гукнув:

― Де ти? Вилазь, не бійся!

Леонетто чув усе те і доброго набрався за сей час страху, тож не треба йому було прикидатись наляканим. Тепер він виліз із своєї криївки.

― Що там у тебе з мессером Ламбертуччом? ― спитав у нього лицар.

― Мосьпане, ― одповів юнак, ― я сном-духом нічого не знаю: або він божевільний, або, може, взяв мене за когось іншого. Я йшов собі по дорозі недалеко од вашого палацу, а він, як побачив мене, зараз схопився за кинджал і крикнув: «Смерть тобі, зраднику!» Я не питав у нього нічого, а скоріш давай тікати; тут я й порятувався, дякуючи Богові та сій от пані.

― Не бійся ж тепер нічого, ― мовив лицар, ― я допроваджу тебе додому живого-здорового, а ти вже потім із ним якось порозумієшся.

Повечерявши разом з юнаком, лицар дав йому коня під верх і провів його в Флоренцію до самого дому. А юнак, навчений своєю коханкою, ще того вечора розмовився потаємне з мессером Ламбертуччом: так улаштував із ним справу, що лицар ніколи не дізнався (хоч про те й ходили скрізь поголоски), яку штуку встругнула йому жінка.

Оповідка сьома

Лодовіко освідчується в коханні мадонні Беатріче; вона посилає свого мужа Егана в своєму одязі в сад, а сама злягається з Лодовіком, котрий, уставши, іде в сад і лупцює Егана

Усе товариство дивувалось кмітливості мадонни Ізабетти, про яку розказала Пампінея, але Філомена, котрій король велів оповідати далі, сказала:

― Любії мої подруги, зараз я розкажу вам історійку про одну жінку, котра, гадаю, була не менш од тієї кмітлива й спритна.

То знайте ж, що жив колись у Парижі один флорентійський шляхтич, котрий, зубожівши, укинувся в купецтво, і так йому в торгівлі погодила фортуна, що незабаром він тяжко розбагатів. Був той шляхтич жонатий і мав сина-одинака, якого він назвав Лодовіком. А щоб хлопця од свого купецтва знову до шляхетства повернути, не хотів батько його до котроїсь своєї крамниці дати, а послав на службу до французького короля, щоб він там між іншими родовитими юнаками лицарської науки та звичаю набирався.

Як був він там на королівській службі, сталося якось, що в розмову юнаків, між котрими був і Лодовіко, встряло кілька лицарів, що повернулись якраз од Гробу Господнього. Річ зайшла про найславніших красунь Франції, Англії та інших країв; тоді один із тих лицарів сказав, що, скільки він пройшов світу, ніде й ніколи не бачив жінки такої вродливої, як мадонна Беатріче, дружина Егана де Галуцці{248} з Болоньї. Решта його товаришів, що теж були з ним у Болоньї і бачили ту