Читати книгу - "У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна"

— Ти не зовсім маєш рацію, Макумазане, — сказав він, — не самолюбність довела мене до падіння, а — ганьба і сором мені, — красиве жіноче обличчя! Але забудьмо це. Я йду з вами. Життя або смерть попереду, мені байдуже, якщо можна вбивати, якщо кров потече річкою. Я старію, старію, і все-таки я великий воїн серед воїнів! Подивися! — він показав мені незліченні рубці, шрами, подряпини на грудях і руках. — Знаєш, Макумазане, скількох убив я в рукопашному бою? Полічи, Макумазане! — він вказав мені на позначки на роговій рукоятці сокири. — Сто три! Я не рахую тих, кому я розпоров живота29.

— Досить, — сказав я, помітивши, що його тіпає, як у лихоманці, — замовкни! Ти справді “Згубник”! Ми не любимо оповідок про вбивства. Слухай, нам потрібні слуги. Ці люди, — я вказав на ваквафі, які відійшли під час нашої розмови, не хочуть іти з нами!

— Не хочуть іти? — закричав Умслопогас. — Яка це собака не хоче йти, коли мій батько наказує? Ти, слухай! — одним сильним стрибком він опинився біля солдата, з яким я говорив раніше, схопив його за руку і міцно стиснув. — Собако! — повторив він, міцно стискаючи руку переляканої людини. — Ти сказав, що не підеш з моїм батьком? Скажи ще раз, і я душитиму тебе… — Його довгі пальці вп’ялися в горло ваквафі. — Скажи, й ті інші… Хіба ти забув, як я служив твоєму брату?

— Ні, ми підемо з білою людиною! — пробурмотів той.

— Біла людина! — продовжував Умслопогас з люттю, вдаючи, що роздратування посилюється. — Про кого ти говориш, зухвалий собако?

— Ми підемо з великим начальником!

— Отож бо! — сказав Умслопогас спокійним голосом і раптово відпустив руку так, що солдат аж упав назад. — Я так і думав!

— Цей Умслопогас має сильний етичний вплив на своїх супутників! — зауважив потім Гуд.

Незабаром ми покинули Ламу і за десять днів опинилися в містечку Чаррі, на річці Тані, витримавши багато різних пригод, про які не варто говорити. Між іншим, ми відвідали зруйноване місто, яке, судячи з численних руїн мечетей і кам’яних будинків, було густо населеним місцем. Ці зруйновані міста, а їх тут кілька, належать до сивої давнини, і я гадаю, вони були багаті і мали значення ще за часів Старого Заповіту, коли служили центром торгівлі з Індією. Але слава їхня зникла, коли припинилася торгівля невільниками. Там, де колись багаті торговці, зібрані з усіх кінців світу, товпилися і торгували на майданах, голосно реве лев, охороняючи своє лігво, і замість базікання невільників і пронизливих голосів баришників у зруйнованих проходах і коридорах звучить відлуння його жахливого гарчання. Тут, в огорожі, де валялося різне сміття, ми знайшли два величезні камені дивної краси і шкодували, що не могли забрати їх із собою. Немає сумніву, що вони прикрашали вхід до палацу, від якого не залишилося й сліду.

Зникло, все зникло! Неначе благородні пани та пані, які жили за цими воротами, міста ці мали колись бурхливе життя, тепер загинули, як Вавилон і Ніневія, як загинуть свого часу Лондон і Париж. Ніщо не вічне — такий непорушний закон. Чоловіки, жінки, імперії, міста, трони, влада, могутність, гори, річки, моря, світи, простори — все загине. В цих покинутих руїнах мораліст побачить символ долі всього всесвіту.

У Чаррі ми жорстоко посварилися з начальником наших носіїв, яких ми найняли йти далі. Він надумав загнути нам небувалу ціну. Він погрожував нам закликати мазаїв. Цієї ж ночі він утік з усіма носіями, поцупивши велику частину нашого майна, яку їм доручено було нести.

На щастя, їм не вдалося потягнути наші гвинтівки й одяг; зрозуміло, не з делікатності, а тому, що вся ця поклажа опинилася в руках п’яти ваквафі.

Після цього ми зрозуміли, що нам треба облишити будь-яку думку про каравани і носіїв, та й майна у нас залишилося небагато. Куди і як нам вирушити тепер?

Гуд швидко вирішив це.

— Тут вода, — сказав він, вказуючи на річку, — і вчора я бачив тубільців, які в пірогах полювали на гіпопотамів. Я знаю, що будинок місіонера Мекензі розташований на річці Тані. Чом би не податися туди в човнах?

Ця блискуча пропозиція викликала радість. Я вирішив купити потрібні піроги у тубільців. За три дні я встиг дістати дві