Читати книгу - "Сини Великої Ведмедиці"

— Так, це правда, але це тільки початок.

Це було влітку 1926 року. П'ятдесят років минуло з того часу, коли дакоти, зазнавши поразки через нестачу боєприпасів, були загнані до резервації і лише окремі відважні далекозорі сім'ї перейшли жити у Канаду. Останні сили опору в резервації були розбиті під час спроб повстати у 1890 році, коли розгорнувся рух так званого танцю духів, а Відпочиваючий Бізон був убитий п'яними індійськими поліцаями при таборі. Дакоти, що втекли у Канаду, зникли з поля зору політики й ділового світу.

У червні 1926 року, напередодні п'ятдесятої річниці битви під Литл Біггорн, останньої великої битви індійців, на колишньому полі бою було влаштовано свято примирення між білими й червоношкірими. Були запрошені вчені-історики й вожді дакотів з резервації. На залізницях усім роздавали Недорогі «квитки генерала Кастера». З Канади на свято запросили також онука Відпочиваючого Бізона. Відпочиваючий Бізон особисто не брав участі в битві, але був душею руху опору. Якийсь професор історії виголосив промову перед білими і прикрашеними орлиними перами вождями дакотів з резервації, що з'явилися на свято. Він зазначив, що найцікавіше було б, коли б внук Відпочиваючого Бізона розповів деякі подробиці битви, про які дакоти вперто мовчать до сьогодні.

Потім на трибуну зійшов дакота з Канади. Спритні розпорядники непомітно підсунули внукові Відпочиваючого Бізона купку доларів. Вони думали, що грошима можна схилити індійця до примирення.

Дакота поклав долари на трибуну і сказав:

— Білі люди, що запросили мене сюди, запропонували мені сказати кілька слів примирення. Але вони повинні зрозуміти, що долари, які лежать тут, ображають мене і що за гроші я не буду говорити жодного слова примирення. Я б заплямував цим пам'ять мого діда. Я повертаю гроші назад. Ось вони лежать. Хто хоче, може їх взяти. Так говорить вільний дакота, що живе у Канаді і власними руками заробляє собі на прожиття. Хуг!

На цьому промова дакоти закінчилась.

Повідомлення про цю подію було надруковано у «Фелькіше цейтунг» в 1926 році в Берліні. Свято примирення закінчилось катастрофою для тих, хто гадав мати з нього зиск, але не зламало волі до справжнього примирення між червоношкірими і білими.

Дослідники і в Америці шукають у стародавніх кам'яних пластах кістки людей і тварин, а також рештки знарядь і зброї. За останні десятиліття в різних місцях знайдено кістки та кам'яну зброю. На підставі цих знахідок можна зробити висновок, що протягом мільйонів років в Америці не було людей і заселяли її лише тварини. Предки сьогоднішніх індійців відкрили Америку десь п'ятнадцять-двадцять тисяч років тому. В той час на півночі Сибір і Аляску ще з'єднувала смужка землі, що пізніше була розірвана на безліч островів. По цій смужці переходили величезні стада диких тварин: бізони, дикі коні, мамонти і схожі на слонів мастодонти. Під час останнього льодовикового періоду мисливці пішли з Сибіру слідом за дичиною і через вільну від криги Юконгську долину досягли внутрішньої Америки. Вони проникли у Південну Америку і осіли в цій великій частині світу. На півночі вони були найдовше зв'язані із своєю азіатською батьківщиною. Все нові й нові переселенці переходили з Сибіру в Америку. Вони розсіювались по всій величезній країні, оселялися в ній, і внаслідок цього тут з'явились різні типи людей. Але усі вони мали коричневу шкіру, чорне волосся і багато інших спільних ознак. Ми називаємо цих перших жителів Америки індійцями.

Переселяючись в Америку, вони вже володіли камінним знаряддям і зброєю. На новому місці проживання вони поступово розвивали і вдосконалювали свою техніку так само, як і жителі Азії, Африки і Європи. Деякі в індійських народів вже обробляли золото, срібло й мідь. Вони стали землеробами й скотарями, виготовляли красиві гончарські і ткацькі вироби. Найвищого розквіту досягла культура в Південній і Середній Америці, а також у Мексіці — в інків, майя та ацтеків. Ці індійські народи споруджували храми, засновували міста й зналися на зрошувальній системі. Із скель вони висікали величні храми й статуї; це мистецтво було їм так само відоме, як і стародавнім китайцям, індусам та єгиптянам. Археологічні знахідки дозволяють зробити припущення, що індійці вели у той час морську торгівлю з Китаєм та Індією.

На землях, що належать тепер Сполученим Штатам і Канаді, індійці також вели осіле життя, займаючись землеробством і скотарством. На північному сході, біля океану, жили ірокези. Учені Морган і Енгельс вивчали життя цього племені, що було найкращим зразком життя людей за родового ладу. В ірокезів родові збори могли обирати і скидати вождів. У цих зборах чоловіки і жінки брали участь на рівних правах. Ірокези будували собі довгі дерев'яні будинки, в яких жило разом» багато сімей. Маїсові поля були спільною власністю.

У родючих областях біля Міссісіпі та її приток стояло безліч селищ сіу і мускогів. Мова цих племен була подібна. До сіу належали дакоти, до мускогів — семіноли. Вони будували з глини храми й укріплення, вирощували маїс і тютюн, розводили індиків, мали собак. Вони займалися полюванням і ловили рибу, а також вміли плести корзини, були майстрами різьблення і ткацтва. Племена вели між собою жваву торгівлю. Лісовими стежками вони зв'язувались одно з одним і плавали по річках на своїх кану. Сіу одного разу навіть спробували переплисти Атлантичний океан.

Мускоги спорудили найбільші за стародавніх часів глиняні піраміди. Ці піраміди були прямокутні, побудовані у формі сходів і мали в основі 71 400 квадратних метрів.

Із тварин стародавнього світу мастодонти, мамонти і дикі коні тепер вимерли. Причини цього вимирання ще не досліджені. Залишились тільки бізони. Вони паслися величезними стадами, що сягали мільйона голів, на соковитих лугах у басейні річки Міссісіпі й у західних преріях. Земля була така родюча, що людям майже не доводилось турбуватись про їжу.

В