Читати книгу - "Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т."

Виходячи із загальних правових основ, визначених у цивільному законодавстві, прийняття спадщини спадкоємцями може здійснюватись за заповітом чи за законом, а виконання грошових зобов’язань спадкоємцями залежить від відповідного складу і вартості майна, що було успадковане. Так, до складу спадщини, згідно зі ст. 1218 ЦК України, входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Судова практика свідчить, що:

— під час правореалізації спадкування, наприклад, частки учасника підприємницького товариства спадкується не право на участь, а право на частку в статутному (складеному) капіталі;

— в акціонерних товариствах до спадкоємців переходить право власності спадкодавців на акції;

— право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом права власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. Наприклад, основним документом, що посвідчує таке право, може бути сертифікат про право на земельну частку (пай) та ін.[69].

При правозастосуванні норм коментованої статті також необхідно ураховувати недоліки практики нотаріальної діяльності у сфері спадкування, наприклад, нез’ясовування нотаріусами правового режиму наявного спадкового майна та ін. Також практика нотаріальної діяльності свідчить, що у свідоцтві про право на спадщину неправильно зазначаються:

— розмір частки у спадщині або взагалі про її розмір не вказується;

— неправильно зазначаються відомості про спадкове майно або про правовстановлювальний документ, на підставі якого таке свідоцтво видавалось та ін.[70].

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними, і для цілей коментованої статті визначаються пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття. При розподілі такої спадщини, а також визначенні відповідних грошових зобов’язань необхідно застосовувати норми, що регулюють відповідні правовідносини спільної часткової власності. Так, згідно з правилами ст. 1220 ЦК України та ст. 249 Цивільного процесуального кодексу України, часом відкриття спадщини необхідно вважати день смерті особи, зазначений у свідоцтві про смерть, виданим відповідним державним органом реєстрації актів цивільного стану або на день, з якого вона оголошена судом померлою. Визнання особи безвісно відсутньою не відкриває спадщини[71].

У випадках наявності податкових зобов’язань претензії спадкоємцям, згідно із положеннями абз. 2 п. 99.1 коментованої статті, пред’являються ОДПC в порядку, встановленому цивільним законодавством України для пред’явлення претензій кредиторами спадкодавця. Так, наприклад, у кредитора спадкодавця, відповідно до ч. 2 ст. 1281 ЦК України, виникає право протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Питання відповідальності погашення грошових зобов’язань спадкодавця та їх розмір може вирішуватися і визначатися із урахуванням правил, передбачених ст. 625 ЦК України.

Водночас спадкоємці зобов’язані, відповідно до ст. 1282 ЦК України, задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Положення п. 99.1 передбачають таке терміносполучення, як «строк прийняття спадщини», від якого залежить визначення належного суб’єкта грошових зобов’язань та/або податкового боргу спадкоємців. Для прийняття спадщини, відповідно до ст. 1270 ЦК України, встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України[72], протягом якого на грошові зобов’язання та/або податковий борг спадкоємців пеня не нараховується.

У практичній діяльності існують випадки, коли спадкоємців не повідомляють про відкриття спадщини і це є причиною пропуску строку для її прийняття, а також коли спадщина взагалі не відкривається протягом шести місяців. Тому у науковій літературі строк для прийняття спадщини пропонується встановити з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про смерть спадкодавця[73].

Цивільне законодавство встановлює права неповнолітньої особи (наприклад, ст. 32 ЦК України, ст. 174–175 Сімейного кодексу України) та цивільну відповідальність (наприклад, за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до ст. 33 ЦК України), а також за завдану неповнолітньою особою шкоду самостійно на загальних підставах (ст. 1179 ЦК України).

Положення п. 99.2 коментованої статті встановлюють порядок реалізації юридичного обов’язку неповнолітньою особою щодо погашення грошових зобов’язань в умовах її неповної цивільної дієздатності, тобто коли неповнолітня особа має право вчиняти більшість правочинів лише за згодою батьків (усиновителів) або опікуна чи піклувальника у випадках, встановлених нормами закону.

Грошові зобов’язання неповнолітніх осіб, що виникають у процесі здійснення такими особами право чинів, передбачених законом, виконуються їх батьками (усиновителями), опікунами (піклувальниками) до набуття неповнолітніми особами повної цивільної дієздатності, передбаченої ст. 34 ЦК України.

Батьки (усиновителі) неповнолітніх і неповнолітні у разі невиконання грошових зобов’язань неповнолітніх несуть солідарну майнову відповідальність за погашення грошових зобов’язань та/або податкового боргу. Це положення