Читати книгу - "Сестри назавжди, Маїра Цибуліна"

- А хіба тебе не кололи? - спитала Марійка.

- Ні.

- Татко казав, що в тебе інфаркт був, - промовила вона, не витримавши болю, тому заплакала.

- Що тобі таке татко наговорив? Знову все переплутав! Ото старий патик! Що з тобою? Ти плачеш?

Марійка щоб не показувати своїх сліз, пішла швидко в ванну, але за нею пішла і Ольга. Марійка закрила лице рушником, схлипуючи і втираючи сльози.

- Ти думала, що я вже померла? - запитала Ольга. Вона була щаслива, бо сльози дочки значили, що вона її любить. - Таде! Не плач. У мене ніякого інфаркту не було.

"Але якщо у неї раз так серце підвело, то може бути і інший раз і, хтозна-що тоді станеться", - так думала Марійка. І весь наступний день вона ридала, лежачи на дивані і не бажаючи жити, якщо її матері більше не буде. Марійка не думала, що їй прийдеться зіткнутися з цією проблемою так швидко. Вона не хотіла, щоб її батьки померли молодими, вона ж їх любила і хотіла, щоб вони були щасливими, бо її щастя залежало від того, наскільки щасливими були її батьки. Тому вона взяла себе в руки і більше не плакала, але пролежала вдома три тижні.