Читати книгу - "Українське письменство"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
В новій поемі Філянський лишається вірним собі самому: струнка і прозора архітектура вірша, плавкість і безперечна музичність, і якась, тільки одному йому властива, чистота звуку:
Був день, яких і влітку мало, На південь сонце день вело, Вода свічадами стояла… І в’яло гнулося стебло, —
а поруч з тим — потворне незнання мови, сила слов’янізмів та москалізмів і дратуюча неохайність в римах.
Галицька Україна подарувала нам приємну новину в книзі «віршованої прози» П. Карманського «Al fresco»[58], що становить, без сумніву, нову фазу в творчості поета, котрого ми знали досі як розпучливого і без краю сумного лірика. Не можна сказати, щоб усі речі, які увійшли до книжки, стояли на висоті поетичного хисту Карманського — велике число їх накидано справді «на свіжо» і скоріше на місці було б у газетному фейлетоні, ніж у книзі поезій, — надто багато портретності та газетної хроніки, — але в цілому книга справляє добре враження завдяки сильним і влучним сатиричним випадам проти підлоти міщанського існування, громадського лицемірства і всілякого опортунізму («Канґури», «Шевченкове свято», «Осел і статуя Венери» і саркастичне «Болить мене душа»).
Але особливо великий урожай на нові твори і молодих поетів був цього року у нас на Україні наддніпрянській. Поминаючи десятки тужливих патріотичних голосів, що раз у раз озиваються з ведмежих кутків провінції, невдатно наслідуючи та переспівуючи Шевченка, зазначимо лиш те, що найсвіжішого з’явилося в Києві та його найближчій околиці — Якова Савченка (Поезії, т. І, Житомир), Мих. Семенка (три книги: «П’єро задається», «Дев’ять поем», «П’єро кохає»), Дм. Загула («З зелених гір»), Вол. Ярошенка («Світотіні») і Павла Тичини («Сонячні кларнети»). Із всієї сеї фаланги «молодих» П. Тичина, без сумніву, найталановитіший — природжений і щирий поет. Се помітно з його вірша — мелодійного, простого, несилуваного, ориґінальних ритмів, тонкості звукової інструментовки. Читаєш його книгу, сторінку по сторінці, і вухо раз у раз ловить тонкі, ледве помітні алітерації:
сум росте, як колос,
внутрішні рими і «піврими» на кінцях рядків:
Буде бій Вогневий, Сміх буде, плач буде Перламутровий,
зручне використання стилістичних засобів народної поезії:
Твої коси від смутку, від сліз Вкрила прóзолоть, ой ще й кривава…
То тут, то там — іноді цілком несподівано — прориваються прості і свіжі образи. Ось захід сонця:
«Хтось на заході жертву приніс»…
«Гасне день, облітає мов мак».
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українське письменство», після закриття браузера.
