Читати книгу - "Fata morgana (збірник), Михайло Михайлович Коцюбинський"

На віру

Дата і місце написання: 15 листопада 1891 р., с. Лопатинці.

Уперше надруковано: «Правда», Львів, 1892, серпень (стор. 450—467), вересень (стор. 529—545), жовтень (стор. 593—609).

М. Коцюбинський мав намір опублікувати «На віру» у львівській «Зорі» і надіслав свій твір редакторові часопису Василеві Лукичу, який відповів 17 січня 1892 p.:

«Ваша повість «На віру» наспіла теж, і я прочитав її швиденько, дякуючи дуже гарному і виразному письму. На жаль, одначе, мій превеликий, не можу її помістити в «Зорі», бо сюжет їi такий, який у нас в Галичині вважається неморальним. Вам, добродію, може се стане смішно читати, але воно суща правда. У нас взагалі «жити на віру» вважають неморальностю, так як дітей «неправих» кладуть лише в суспільності. Походить се, мабуть, з того, що у нас попи мають чималенький таки вплив на нарід, і вони дбають про те, щоб люди не жили на віру. Знаю добре, що у вас інакше, – але так як наші редактори мають великі неприємності, наколи містять щось погане про життя попів та черців, хоч би українських, так і я мав би що слухати, коли б помістив повість, котру б вважали у нас неморальною. А не треба забувати, що «Зоря» се не моя власність, а товариства імені Шевченка.

Не гнівайтесь, добродію, на мене за те, що я не в силі дати місця Вашій праці у «Зорі», – але справді годі. Вона, отже, стоїть до Вашої розпорядимості. Може, її передати «Правді»?»

Михайло Комаров, якого Коцюбинський повідомив про відмову «Зорі» друкувати твір, зауважував: «Щодо Вашої повісті «На віру», то Ви не дивуйтесь одповіді впорядника «Зорі». Тож в Галичині справді публіка переважно попівська, і вона надто вже пильнує за тією моральністю, то сама тема здаватиметься їм неморальною, а впорядчику більш або менш треба рахуватись з поглядами і смаком публіки, особливо при виданні «Зорі», призначеної для сім'ї. Інакше стоїть діло з «Правдою», там зовсім інша публіка і там не дуже-то вважають на ті кумедні погляди на моральність і з великою охотою надрукують.

Тим-то я Вам раджу написати до редактора «Зорі», нехай він ту Вашу повість перешле в «Правду», а тим часом, коли у Вас єсть чорняк, то Ви, будьте ласкаві, перепишіть гарненько обов'язковим правописом і пришліть мені до збірника, нехай буде і в «Правді» і у нас».

Задовольняючи прохання М. Комарова, Коцюбинський у листі від 3 березня 1892 р. повідомляв: «Посилаю Вам (посилкою) «На віру» і оповідання «П'ятизлотник»…не знаю, чи будуть Вам до сподоби, але я дуже дякував би Вам, коли б Ви були ласкаві справили, що можна, та написали мені свою думку щодо моїх праць». А «Зоря» (1892, ч. 4, стор. 80) у «Переписці редакції» повідомила автора «На віру», який заховався під псевдонімом Захар Козуб: «Ви, Захар Козуб. Ваша правда, але, на жаль, годі. Передамо вказаному місячникові». В. Лукич 10 вересня 1892 р. писав М. Коцюбинському: «Вашу повість «На віру» передав «Правді»; там редакція, як і читачі, вельми нею задоволені. А треба Вам знати, що «Правда» не потребує так оглядатись на все, як «Зоря», на котру дивиться остро цензура урядова, цензура передплатників, що не хотіли б бачити нічого, що б нарушувало їх чувства релігійно-моральні. Можна б, очевидно, спорити проти тому, чи іменно такі речі, як згадана повість, нарушують ті чувства, але факт єсть, що у нас в Галичині виробилась така опінія… її треба викорінювати, але дуже злегка».

У листі до Шухевича від 24 червня 1892 p. M. Коцюбинський пише: «Прошу переказати д. Барвінському (одному з редакторів «Правди». – Ред.)… що я прохаю його надрукувати свою повість «На віру» не під псевдонімом (Захар Козуб), а під моїм власним назвиськом».

В путах шайтана

Дата і місце написання: 28 вересня 1899 p., Чернігів.

Уперше надруковано у виданні: Ко цюбинський М. В путах шайтана і інші оповідання, Накладом Українсько-руської видавничої спілки, Львів, 1899, стор. 3—20.

Оповідання призначалось для публікації у збірці «В путах шайтана» – першому із видань творів М. Коцюбинського, які здійснила Українсько-руська видавнича спілка. У листі до Н. Кобринської від 6 січня 1990 р. Коцюбинський писав: «Про себе можу сказати, що мені дуже трудно, сливе неможливо при обставинах мого життя віддатися регулярній літературній праці, тому й доводиться лиш зрідка і дрібничками виступати на ниві белетристичній. На протязі останніх 2 літ я лиш зміг написати один маленький нарис «В путах шайтана» (саме тепер видає «Спілка» вкупі з другими оповіданнями])».

На камені

Дата і місце написання: 10 січня 1902 р., м. Чернігів.

Уперше надруковано в журналі «Літературно-науковий вісник», 1902, т. 20, кн. 9, стор. 131—144.

З листа М. Коцюбинського до Г. Коваленка-Коломацького, написаного в березні 1902 p., довідуємося, що акварель «На камені» була написана «для Катеринодарського альманаха», тобто для альманаха «З-над хмар і з долин». Коцюбинський називає альманах катеринодарським тому, що упорядник його М. Вороний жив тоді у Катеринодарі і звідти звернувся до українських письменників із запрошенням взяти участь у задуманому ним виданні. У зв'язку з друком твору в альманасі «З-над хмар і з долин» Коцюбинський писав 11 лютого 1903 p. M. Вороному: «Дуже прохаю Вас, не забудьте прислати мені одну коректу (найкраще другу) «На камені». Мені це конче потрібне, та й в інтересах Вашого видання».

Новела «На камені» створена в 1902 р. Протест проти будь-якої форми експлуатації та несправедливості, прагнення до соціального і духовного визволення – проблеми, що піднімав письменник і в попередніх оповіданнях: «Ціпов'яз», «Для загального добра» та багатьох наступних. Але кожен раз естетично він вирішує їх по-новому. В новелі «На камені» – це невідома до того не тільки в українській, а й в російській літературі поетика деталей пейзажу.

Досить порівняти опис того самого татарського села в новелах «На камені» і в «Путах шайтана» та в листі до дружини, щоб зрозуміти особливості творчої роботи письменника над деталями пейзажу. В листі до В. У. Коцюбинської від 18—22 жовтня 1896 р. він так описує свої враження від місцевості, куди прибув у складі філоксерної експедиції: «Ходили нині до Кучук-Узеня. Село незвичайно оригінальне. В перспективі – гарні гори (наче ялтинські), а в долині жовтий голий горб, з одного боку котрого немов приліплено здорового стільника – і то літерально, так хати без дахів скупчені, приліплені одна до другої, одна над другою. Я нарахував 11 поверхів! Ні билиночки. Голо. Здається, що перевернено вуль і ти бачиш стільник з порожніми дірочками». Цей самий пейзаж