Читати книгу - "Фата Моргана"

ДЕРЖАВНЕ

ВИДАВНИЦТВО

ДИТЯЧОЇ

ЛІТЕРАТУРИ

УРСР

 КИЇВ 1959

ПОВІСТЬ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО «ФАТА МОРГАНА»

Народні легенди розповідають, що на дні Мессінської затоки в кришталевім палаці живе чарівниця — фея Моргана, яка любить дратувати людей. Коли сонце починає хилитися на захід, вона піднімається в повітря і перетворюється в різноманітні привиди. То появляється перед стомленими мандрівниками у вигляді повноводного озера, то манить до себе квітучим оазисом, що безслідно зникає, як тільки люди наближаються до нього.

Від цієї легенди і походить назва мінливих міражів, які часто можна спостерігати в пустелях. В широкому ж значенні фата моргана означає всяку нездійсненну мрію і сподівання. Саме такий широкий зміст вклав М. Коцюбинський у назву своєї повісті. Першу її назву — «Мужики» в процесі роботи він замінив символічною — «Фата моргана», підкресливши, що для дореволюційного селянства мрія про землю залишилася тільки міражем.

Земля! Скільки бажань і сподівань вкладало в це слово безземельне селянство! За неї піднімав руку брат на брата, про що так правдиво розповіла Ольга Кобилянська в повісті «Земля».

Багато правдивих історій про життя трудового селянства повідав нам і Михайло Коцюбинський. Вчителюючи по селах, працюючи в комісії по боротьбі з хворобами на виноградниках у Молдавії і Криму, письменник на власні очі бачив нужденне життя селянської бідноти. Її болями він болів, її муками мучився. Кров'ю серця написані його оповідання про знедолених селянських дітей — «Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник».

Куди йти? Де правди шукати? — ці питання постійно хвилювали письменника разом з його героями.

Від наївної віри в те, що освітою можна поліпшити життя селянства (оповідання «Андрій Соловейко, або вченіє світ, а невченіє тьма»), аж до усвідомлення необхідності революційної боротьби народу, очоленого робітничим класом (повість «Фата моргана»), такий шлях письменника у розв'язанні селянського питання.

Працюючи над створенням повісті «Фата моргана» (1903–1910 рр.), М. Коцюбинський був живим свідком революційного перетворення селянства. Знайомство з творами Маркса, Енгельса, Леніна, революційне оточення письменника в Чернігівському статбюро, де в той час він працював, творча дружба з великим пролетарським письменником О. М. Горьким допомогли М. Коцюбинському правильно зрозуміти історичну роль народу як рушійної сили історії і роль робітничого класу як керівника селянською боротьбою.

У творах демократичних письменників, зокрема в творах А. Тесленка, С. Васильченка, з'являються нові люди — селянські демократи. М. Коцюбинський у своїй повісті «Фата моргана» створив типові образи не тільки революційної молоді села, а й перший в українській літературі змалював робітника як керівника боротьбою селянства.

Революційна боротьба за землю і волю стала темою повісті «Фата моргана». Письменник проголошує: «Зведись, народе, простягии руку по свою правду, як сам не візьмеш, ніхто не дасть».

Якщо для написання першої частини (закінчена 1903 року) М. Коцюбинський використав свос безпосередні; знання подільського села передреволюційних часів, то для другої частини, написаної через 6 років, він зібрав величезний документальний матеріал, зокрема про події в селі Вихвостів, на Чернігівщині, де куркулі вчинили кривавий самосуд над селянськими повстанцями. Подібних трагедій в історії було немало.

Дійсність давала письменникові багатий матеріал для творчості, проте робота над повістю була тривалою і кропіткою. Жоден рукопис М. Коцюбинського не має стільки варіантів, поправок, допоміжних конспектів, планів, як «Фата моргана». Той, хто загляне в творчу лабораторію письменника, пересвідчиться, якими творчими зусиллями досягалося перетворення сухих протокольних записів у живі картини народної боротьби. З сотень живих прототипів, безпосередніх учасників повстань, письменник відбирав найголовніше, найхарактерніше, створюючи типовий образ.

У повісті відтворено не лише життя села напередодні революції, а й сам грізний і буремний 1905 рік — рік першої російської революції. Страйк, демонстрація, мітинг, конфіскація поміщицької землі та економії, розгром гуральні — все це типові картини революційних подій на селі тих часів. В цьому порівняно невеликому за обсягом творі відображено такий розмах подій, створено таке багатство типових образів, що повість справедливо названа епопеєю революційної боротьби селянства.»Селянська маса, народ— головна діюча сила повісті, проте в цій масі чітко окреслений кожний персонаж, щедро наділений письменником своєю, характерною для нього мовою, своїми вчинками, своєю зовнішністю.

Прочитайте уважно масові сцени, де діє одразу цілий натовп людей, і ви уявите кожного з учасників цієї сцени.

По-різному реагують, наприклад, присутні на зборах у хаті Прокопа Кандзюби при слові «забастовка»: для одних це слово ясне і зрозуміле, в других воно викликає страх, а в третіх — нерозуміння. А подивіться, як змальована сцена розгрому поміщицького будинку. Тут психологія персонажів передана їх ставленням до речей: бунтар Хома Гудзь з нелюдською силою трощив кілком триногий рояль, Андрій Волик, перейнявшись бажанням помсти, розбивав вазони з квітами, ласа до чужого добра ковалиха здирала з поламаних меблів шовк, Панас Кандзюба, прагнучи взяти хоч що-небудь, схопив жіночу сорочку без рукавів і коробку з старим іржавим залізом, Олекса Безик, що мав дітей, як маку, і ані клаптика поля, тулив до серця банку з варенням.

Образ трудівниці Маланки з її мріями про свій клаптик землі змальовується невіддільно від землі, бо саме вона, Маланка, бідна наймичка, трудолюбиві руки якої — сухі і чорні — не зазнали щастя працювати на власній ниві, — найвиразніший носій ідеї, закладеної в самій назві повісті. Любов Маланки до землі відчувається і в її схвильованих, опоетизованих звертаннях («Яка ти розкішна, земле...), і тоді, коли вона бережно збирає насіння, сподіваючись засіяти своє, не панське поле, і тоді, коли вона йде на поле, припадає вухом до безбережної ниви, як чайка грудьми до моря, і слуха, як плаче нива золотими сльозами.

Зовсім іншими фарбами змальований панський наймит Хома Гудзь, в якого залишилось одне бажання — бити й палити панів. І лайлива мова, і різкі жести, і вогняний блиск очей, і грубий голос — все в Хомі підпорядковано письменником показові спопеляючої ненависті до експлуататорів. Ось Хома підпалює стоги сіна, і дика радість, радість відплаченої кривди, по вінця наливає серце Хоми, і він сміється, сміється щиро, з насолодою.

Розбуджене хвилею революційних виступів