Читати книгу - "Буря Мечів"

той биком попер уперед. Три кроки вперед і два назад, випад ліворуч, блокований лордом Бериком, ще два кроки вперед і один назад, брязь-брязь, великі дубові щити приймають удар по удару. Гончакове пряме темне волосся прилипло до чола, зрошеного потом. «Винний піт»,— подумала Арія, пригадавши, що Клігана взяли п’яним. Їй здавалося, в його очах прозирають зародки страху. «Він програє»,— радісно сказала вона собі, в той час як полум’яний меч лорда Берика танцював і рубав. Одним божевільним наскоком лорд Лискавка відбив увесь простір, який відвоював Гончак, знову заганяючи Клігана до самого кострища. «Він помре, помре, помре». Арія звелася навшпиньки, щоб краще бачити.

— Клятий байстрюк! — вереснув Гончак, відчуваючи, як ноги йому лизнуло полум’я. Він кинувся вперед, дужче й дужче розмахуючи важким мечем, стараючись задавити щуплішого чоловіка брутальною силою, зламати йому клинок, чи щит, чи руку. Але в очі йому бризнуло полум’я від Дондаріонових ударів у відповідь, і він, смикнувшись геть, утратив рівновагу й упав на одне коліно. Одразу ж на нього наскочив лорд Берик, у вирі полум’я обрушуючи на нього удар згори. Засапаний від натуги, Кліган підкинув угору щита, затуляючи голову,— і дуже вчасно: печера задзвеніла від гучного хрускоту тріснутого дуба.

— У нього щит горить,— зронив Гендрі приглушеним голосом. Арія це побачила водночас із ним. Язики полум’я побігли потрісканою жовтою фарбою, поглинаючи трьох чорних псів.

Сандор Кліган, безстрашно кинувшись у контрнаступ, уже спромігся зіп’ятися на ноги. Лорд Берик навіть відступив на крок — і тільки тут Гончак, здавалося, усвідомив, що вогонь, який гуде так близько від його обличчя, охопив його власний щит. Ревнувши від огиди, він люто рубонув пощерблений дубовий щит, докінчуючи руйнацію. Щит тріснув; один шматок, весь у вогні, полетів убік, але другий вперто тримався на руці. Силкуючись звільнитися, Гончак тільки роздмухав полум’я. Ось уже загорівся рукав, а ось уже вся ліва рука у вогні.

— Кінчай його! — закричав Зеленобородий до лорда Берика, а інші голоси почали скандувати: «Винен!» Арія кричала разом з усіма:

— Винен, винен, убийте його, винен!

Пливкий як літній шовк, лорд Берик ковзнув уперед, щоб нарешті покінчити з чоловіком, який стояв перед ним. Гончак хрипко заревів. Обіруч здійняв меча та, вкладаючи в удар всю силу, обрушив його вниз. Лорд Берик легко парирував удар...

— Ні! — заверещала Арія.

...але полум’яний меч тріснув надвоє, а холодна Гончакова криця вгризлася лорду Берикові в тіло, на стику плеча й шиї, розрубавши його аж до грудини. Чорним гарячим фонтаном шугонула кров.

Сандор Кліган, досі охоплений полум’ям, смикнувся назад. Здерши з себе залишки щита, він з лайкою пожбурив їх геть, а тоді упав на землю й почав качатися, збиваючи полум’я з руки.

Коліна лорда Берика повільно підігнулися, наче до молитви. Рот розтулився, але звідти тільки кров хлянула. З Гончаковим мечем, який так і стирчав з його тіла, Дондаріон повалився долілиць. Земля всотала кров. У порожнистому пагорбі завмерли всі звуки, чулося тільки тихе потріскування вогню та схлипування Гончака, який намагався підвестися. Арія не могла думати ні про що інше, як тільки про Майку та про ті дурні молитви, в яких вона стільки разів благала смерті для Гончака. «Якщо боги є, чому лорд Берик не переміг?» Адже вона точно знала, що Гончак винен.

— Будь ласка,— прохрипів Сандор Кліган, підтримуючи руку.— Я обгорів. Допоможіть. Хто-небудь. Допоможіть,— заплакав він.— Будь ласка.

Арія вражено витріщилася на нього. «Він плаче як дитина»,— майнула думка.

— Меллі, займися його опіками,— звелів Торос.— Лиме, Джеку, допоможіть мені з лордом Бериком. Неде, тобі теж краще йти з нами.

Червоний жрець висмикнув Гончакового меча з тіла свого полеглого лорда й застромив у просяклу кров’ю землю. Лем пропхнув свої великі долоні Дондаріону під пахви. А Джек-Щасливець узяв його за ноги. Обігнувши кострище, вони понесли його в темряву одного з тунелів. За ними рушили Торос і хлопчик Нед.

Божевільний Мисливець сплюнув.

— Я б його назад у Скельний Септ забрав і в клітку посадив.

— Так,— сказала Арія.— Він убив Майку. Це він.

— Яка люта білка! — пробурмотів Зеленобородий.

— Р’глор розсудив, що він не винен,— зітхнув Гарвін.

— Хто такий Рулор? — вона й вимовити це правильно не могла.

— Цар світла. Торос нас учить...

Але їй було байдуже, чого там їх учить Торос. Вона висмикнула кинджал з піхов Зеленобородого та крутнулася вбік, не даючися себе зловити. Гендрі теж спробував її схопити, але йому за нею в житті не встигнути.

Том Семиструнець з кількома жінками саме допомагав Гончакові звестися на ноги. Побачивши Кліганову руку, Арія втратила мову. Де тримався шкуратяний ремінець, лишилася рожева смуга, але над і під нею вся шкіра потріскалася, почервоніла й кривавилася від ліктя до зап’ястка. Коли Гончак зустрівся з Арією очима, в нього сіпнулися губи.

— Так хочеш, щоб я здох? Вперед, мала вовчице. Штрикни мене. Це краще за вогонь.

Кліган спробував підвестися, але в цю мить з руки відвалився шматок обгорілої шкіри, і ноги його знов підігнулися. Том, підхопивши його під здорову руку, притримав.

«Його рука,— подумала Арія,— його обличчя!» Але ж то був Гончак! Він заслужив горіти у вогненному пеклі. Ніж обважнів у неї в руці. Вона міцніше стиснула його.

— Ви вбили Майку,— повторила вона, мовляв: нехай спробує заперечити.— Скажіть їм. Це ви. Це ви.

— Це я,— скривився він.— Загнав його й розрубав навпіл, ще й сміявся. У мене на очах твою сестру били до крові, у мене на очах твоєму батькові відрубали голову.

Лим схопив Арію за зап’ясток і крутнув, видираючи кинджал. Вона буцнула його ногою, але назад кинджала, звісно, не отримала.

— Проваліться ви в пекло, Гончаче! — заверещала вона до Сандора Клігана від безпомічної, беззбройної люті.— Проваліться ви в пекло!

— Він уже там,— шепнув зовсім слабенький голос.

Арія озирнулася — позаду стояв лорд Берик, закривавленою рукою стискаючи Тороса за плече.

Кетлін

«Це нехай собі королі зими роблять холодну крипту під землею»,— подумала Кетлін. А Таллі черпають силу з ріки, і саме в ріку вони повертаються, коли їхнє життя добіжить кінця.

Лорда Гостера, вбраного у блискучі срібні обладунки — кірасу й кольчугу, вклали у довгастий дерев’яний човник. Наниз простелили його плащ із синьо-червоними хвилями. Сюрко теж було синьо-червоне. Гребінь великого шолома, який лежав біля голови