Читати книгу - "Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту"

— Хліба? — перепитала вона.— Навіщо вам хліб? Візьміть салат, картопляний салат!

— Ми воліли б хліб,— сказав я,— це, мабуть, краще для моєї жінки.

— З жінками, яким погано, не слід ходити по готелях, сказала вона, проте підійшла до підйомника й гукнула в шахту: — Хліба, кілька скибочок хліба!

Знизу відлунило глухо і грізно: «Хліба!»

Жінка обернулася.

— Вам доведеться хвилинку зачекати.

— Я хотів би подзвонити,— промовив я.

— Лікареві?

— Ні,— сказав я.

Вона посунула мені телефон через прилавок. Перш ніж набрати номер, я попросив:

— Будь ласка, ще два пива й чарку горілки.

Я набрав номер пані Редер, почув гудки й став чекати. Жінка підсунула до мене повну чарку й підійшла з порожнім кухлем до крана, щоб налити пива.

— Алло,— почувся в трубці голос пані Редер,— алло, хто говорить?

— Богнер,— сказав я.

— А, це ви.

— Коли ваша ласка,— сказав я,— погляньте...

— Усе гаразд. Я щойно ходила нагору. Діти дуже веселі, вони ходили з хлопцем і дівчиною. Їм навіть купили повітряні кульки. Вони оце щойно вернулись. І червоні лелеки з прекрасної, справжньої гуми, в натуральну величину.

— Франке вже приїхали?

— Ні, приїдуть вони пізніше, може, навіть завтра вранці.

— То й справді все гаразд?

— Справді,— сказала вона.— Ви можете бути цілком спокійні. Вітайте дружину. Вам до вподоби її нова губна помада?

— Розкіш,— сказав я,— дуже дякую.

— Нема за що,— сказала вона,— до побачення.

Я відповів: «До побачення»,— поклав трубку й випив горілку, дивлячись, як повільно наливається пиво в другий кухоль. Підйомник почав підніматися, немовби щось буркочучи, і з'явилася тарілка з чотирма скибочками білого хліба.

Спершу я пішов нагору з двома кухлями й поставив їх на стілець біля ліжка Кете. Вона все ще лежала, втупившись у шпалери. Я сказав:

— Удома все гаразд, наші діти граються з отими лелеками.

Кете тільки кивнула головою й нічого не відповіла.

Коли я приніс тарілку з їжею, вона все ще лежала, втупившись поглядом у стіну, але один з кухлів був наполовину випитий.

— Я так хочу пити,— сказала вона.

— То й пий.— Я сів біля неї на ліжко. Вона взяла зі своєї сумочки дві чисті серветки, накрила ними стілець, і ми їли м'ясо та хліб, розкладені на чистих серветках, і запивали пивом.

— Я ще не наїлася, Фреде.— Вона подивилась на мене і всміхнулася.— Тепер я й сама не знаю, чому їм так багато: чи тому, що знаю про свою вагітність, чи тому, що й справді голодна.

— Їж на здоров'я,— сказав я,— що тобі ще принести?

— Ще одну фрикадельку,— сказала вона,— огірок і кухоль пива. Цього кухля віднеси.

Вона допила пиво й дала мені кухоль. Я знову спустився в бар, і поки жінка за прилавком наливала кухоль, випив ще чарку горілки. Жінка подивилася на мене приязніше, ніж перед цим, поклала фрикадельку й огірок на тарілку й підсунула її до мене через мокрий прилавок. Надворі вже зовсім стемніло. У барі майже нікого не було, та з танцювального залу долинав гамір. Після того як я заплатив, у мене залишилися ще дві марки.

— Ви завтра вранці підете? спитала жінка.

— Так,— сказав я.

— Тоді краще заплатіть за кімнату зараз.

— Я вже заплатив.

— Ага,— сказала вона,— тоді будьте ласкаві принести кухлі й тарілки завчасно. Ми щодо цього маємо гіркий досвід. Правда ж, ви принесете?

— Принесу,— сказав я.

Кете лежала на спині й курила.

— Тут розкішно,— сказала вона, коли я сів біля неї.— Чудова ідея — піти до готелю. Ми вже давно не були в готелі. Це дорого?

— Вісім марок!

— Хіба в тебе ще лишилося стільки грошей?

— Я вже заплатив. У мене залишилося тільки дві марки.

Вона взяла свою сумочку, витрусила на ковдру все, що в ній було: зубну щітку, мильницю, губну