Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Чигиринський сотник 📚 - Українською

Читати книгу - "Чигиринський сотник"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чигиринський сотник" автора Леонід Григорович Кононович. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 151 152 153 ... 179
Перейти на сторінку:

— Буду тепер звичайною чарівницею… — відказала Леся. І знов захлипала, втираючи носа подолом сорочки. — А все через тебе…

— Через мене?!

— А певно! Завжди треба тебе од лиха одбороняти… як не в одну халепу влипнеш, то в другу! А ще козаком звешся!

— То се я винен, що вся пекельна могуть завзялася на мене?! — вигукнув обурено Михась. — Назначили мене сили небесні сеє діло до скутку довести, то куди ж я дінуся! Така вже доля — що в мене, що й у тебе…

Утерла слізки Леся, зітхнула сумненько й каже:

— Ну, нічого не вдієш… що назначено, того й конем не об’їхати! Так уже воно в книгах небесних записано…

— От бач, а ти визвірилася на мене, мов тая тигра!

— Та дарма… Як на добре діло воно пішло, то вже нехай… Господь милостивий!

І, сказавши теє, звелася на ноги та й махнула рукою.

— Що ж, ходімо…

— Куди? — питає Михась.

— А ондо бач, дим курить при березі?

Глянув Михась, коли ж і справді: здіймається за купою верболозу стовп диму — таке, наче хтось багаття розклав та вечерю варить.

— А як там козаки Яремині чи ще яка проява?

— Не бійся, — каже Леся. — Я ж із тобою, Михасику…

І всміхнулася хитро.

От спустилися вони до берега, виглянули з-за шелюгів, та й бачать: горить багаття, сидить коло нього Обух і пече на рожні облуплену козулю. Посидів трохи, тоді одчикрижив шматок і лигнув його, як пес муху, — певне, голоден був дуже.

Та й облизнувся.

— Смакота, — каже, — та й годі!

А Михась і питає з-за куща тихенько:

— А мені шматочок?

Схопився характерник перелякано, роззирнувся довкруги й каже:

— А нехай йому всячина! Невже це джура мій із того світа озивається?

Покрутився трохи і сів. А козуля аж салом скапує у жар, така вже ситенька та вгодована була. Обернув характерник її другим боком, одрізав ще шматочок і вкинув до рота.

— М-м-м-м-м… — каже. — Ох і добренне ж м’ясиво!

А малий козак знов із-за куща питає:

— А мені шматочок?

Обух мало не вдавився. Зірвався на ноги, долоню приклав дашком над очима і давай річкову гладінь озирати. Та нічого на ній не було, тільки вечірнє сонце багряну доріжку прослало від одного берега до другого. Зиркнув він назад, та там тільки круча була піщана, а зверху лози росли.

— Наче ж і не пив… — каже Обух сам до себе. — А чого ж тоді мерці з того світа озиваються? Чи се вже чорти зо мною балакають?

І знову сів коло багаття, узяв запоясника, що лежав поруч, та й ще одного кусника одтяв. Певне, гарячий він був, бо став перекидати його характерник з долоні на долоню, аж не втерпів й заходився гарячого маламурити.

— Ні,— каже, проковтнувши, — смачно, що здуріти можна!

Тут уже й Михась не втерпів.

— А я що, — питає,— голоден тут сидіти повинен, еге?

Обух і очі вирячив. Завмер на мить, тоді голову задер і каже сердито:

— А я осьо покепкую комусь там! Як візьму нагайку, то будеш ти в мене бідне! Ану вилазь, хто там сховався!

Михась із Лесею насилу стрималися, щоб не зареготати. Зиркнули одне на одного та й порозумілися враз: нахилилася мала бісурканя й прошепотіла щось пардусові на вухо. Звівся той, виліз із-за куща, позіхнув, показавши гострі зубиська, та й почав помалу спускатися до багаття.

— Господе, твоя воля! — видихнув характерник, уздрівши здоровезного цяцькованого котиська, що із бичка завбільшки був. — А се що за проява?!

Коли ж тут і Михась із Лесею повиходили з тої лози. Глянув на них Обух, щось хотів було сказати, та тільки борлаком смикнув.

— Слава Дажбогу, — каже першою Леся.

Обух знай мовчав і тільки дивився на них обох. А тоді й головою похитав.

— Еге, оце дівка! Одна брова варта вола, — а другій брові й ціни нема… То се вона тебе сюди допровадила?

— А хто ж! — каже Михась. — Щоб не вона, то пропав би! Якби ти бачив, що за зміюка за нами гналася… А здоровезна, а хижа, що страх Божий!

А Леся й зашарілася, наче маківка в житі.

— Та що я там зробила… — каже засоромлено. — Всі ми батькові Трояну служимо, то що ж!

1 ... 151 152 153 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чигиринський сотник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чигиринський сотник"