Читати книгу - "Філософія: Навчальний посібник."

18. Ортега-и-Гассет Х. История как система // Вопросы философии. - 1996. - №6. - С. 78-103.

19. Панарин А. С. Смысл истории // Вопросы философии. - 1999. - №9. - С. 3-21.

20. Поппер К. Нищета историцизма // Вопросы философии. - 1992. - №8. - С. 49-79; - №9. - С. 22-48; - №10. - С. 29-58.

21. Рикёр П. Время и рассказ. Т.1. Интрига и исторический рассказ. - М.; СПб. 1998. -313 с.

22. Риккерт Г. Философия истории // Риккерт Г. Науки о природе и науки о культуре. - М.,1998. - С. 130-204.

23. Тойнби А. Дж. Постижение истории. - М.: Прогресс, 1991. - 736 с.

24. Трёльч Э. Историзм и его проблемы. - М.: Юристъ, 1994. - 719 с.

25. Фихте И. Г. Основные черты современной эпохи // Фихте И. Г. Сочинения в двух томах. Т. 2. - СПб., 1993. - С. 359-617.

26. Фукуяма Ф. Конец истории и последний человек. М.: Ермак, 2004.588 с.

27. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. - 603 с.

28. Хантінгтон С. Захід: унікальність versus універсалізм // Філософська думка. - 1999. - №1-2. - С. 82-100.

29. Хвостова К. В. История: проблемы познания // Вопросы философии. - 1997. - №4. - С. 61-71.

30. Шпанн Отмар. Философия истории. - СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2005. - 485 с.

31. Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории. 1. Гештальт и действительность. - М.: Мысль, 1993. - 663 с.; 2. Всемирно-исторические перспективы. - М.: Мысль, 1998. — 606 с.

32. Эйзенштадт Ш. Революция и преобразование обществ. Сравнительное изучение цивилизаций. - М.: Аспект Пресс, 1999. - 416 с.

33. Ясперс К. Истоки истории и ее цель // Ясперс К. Смысл и назначение истории. - М.: Политиздат, 1991. - С. 28-286.

Соціальна реальність ніколи не сприймається нами якоюсь окремою і особливою цілісністю, тому й ніякого її окремого чуттєвого образу наша уява створити не може. «Соціальна реальність» як теоретичний конструкт символізує численні суспільні явища, котрі протистоять індивідові у вигляді об’єктивної даності. Сукупність явищ, що складають соціальну реальність, кожен з нас застає готовою і залучається до її створення та подальшої еволюції у процесі соціалізації. Сталі однотипні феномени, з якими людина зустрічається, приходячи в світ людей, самі складають відносно окремі світи. Навчитись мешкати в світах соціальної реальності непросто, ніхто й ніщо не замінить власного досвіду. Але розширити цей досвід за рахунок здобутків інших поколінь та з теоретичних узагальнень провідних мислителів минулого й сучасності - вельми корисно. Ми тут зупинимось лише на деяких «світах» соціальної реальності, що входять у наше життя з дитинства і часом лякають або вражають своєю неосяжністю. З цими світами ми можемо співіснувати, враховуючи їх могутність, та можемо навчитись поводитися не як сусіди чи гості, а почуватись, як удома.

Влада є таким соціальним явищем, яке існує від виникнення суспільства, а щодо кожного з нас, то ми зіштовхуємось з ним з часу нашого народження. Немічний несвідомий малюк, з’явившись на світ, попри всі свої природні силкування зайняти звичне положення ембріона, вимушено підкоряється материнській силі, що піклується про нього і тягне його у напрямку еволюції до людства. Чи не тут ми здобуваємо перший досвід владності, яка, модифікуючись, поширюється і ніколи не покидає нас протягом життя?

У соціальних науках відомо дуже багато визначень поняття влади. Можна віднайти й чимало спроб упорядкувати наявні визначення, провести їх класифікацію. Наведемо для прикладу дві такі спроби.

Французький філософ російського походження Олександр Кожев (1902-1968), поняттю влади присвятив спеціальну книгу, яка хоч і була написана ще у 1942 році, однак широкому колу читачів стала відома лише на початку XXI століття[356].

Дотримуючись феноменологічної методології, Кожев розрізнював чотири типи теорії влади:

а) теологічна або теократична теорія, яка приписує Богові початкову й абсолютну владу;

б) теорія Платона, яка вважає, що справжня влада спирається не на силу, а на «справедливість»;

в) теорія Арістотеля, у якій влада обґрунтовується мудрістю, знанням, можливістю передбачення;

г) теорія Гегеля, яка зводить владні стосунки до відношення типу «Пан і Раб».

Усі ці типи теорії влади заперечують одна одну, відкидаючи протилежні їм вчення з причини ототожнення влади та сили. Кожев пропонує для всебічної оцінки феномену влади використати трирівневий аналіз: з феноменологічної, метафізичної та онтологічної точки зору. Аналіз з першої точки зору дасть відповідь на питання «що то за явище - влада», розгляд з другої точки зору допоможе отримати відповідь на питання про зв'язок феномену влади з фундаментальною структурою реального світу, третій підхід, доповнюючи метафізичний, вивчає структуру буття і дає зрозуміти всі «чому» і «як» стосовно влади. Сам Кожев схиляється до ототожнення влади з авторитетом, коли одна людина підкорюється іншій не через чужу волю або силу, а через авторитет особи чи інституту.

Знаний польський учений Єжи Вятр, аналізуючи світову літературу, наводить шість різновидів найбільш загального визначення влади