Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Одіссея найкращого сищика республіки 📚 - Українською

Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Одіссея найкращого сищика республіки" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 152 153 154 ... 236
Перейти на сторінку:
Я буду без місця. Де важко, туди і прибіжу. А ви пам’ятайте, що тікати нам немає куди. Якщо відступити — приріжуть нас розбійники. Все зрозуміло?

Кивнули. Я повів розводити. Жінкам місця безпечніші, а чоловікам які були. — Буду обходити цілу ніч, щоб не спали.

Три обходи я зробив, коли почувся стукіт копит.

— Смолоскипи! — крикнув Борис, який на горищі сидів. Я до нього поліз. Смолоскипів було багато, сотні зо дві. Кочовики наближалися, верещали, у повітря стріляли.

— Лякають нас! — крикнув я, щоб заспокоїти своїх. — Під кулі лізти бояться, сподіваються, що зламаємося і тікати почнемо.

Арнавіти наблизилися на відстань ста кроків і зупинилися. Волати припинили.

— Здавайтеся, братушки, здавайтеся! — закричав хтось із їхнього боку.

— Ти хто такий? — спитав я.

— Російський підданий Ігнатов!

— І що ти тут робиш?

— У полоні страждаю! Їхав у справах, у полон узяли. Викуп за мене вимагають, а ніхто викупу не платить! Здавайтеся, хлопці! Інакше вб’ють вас! Дуже розлючені арнавіти, дуже!

— Хоч так, хоч сяк уб’ють, — відповів я.

— Ні, вони обіцяють лише того вбити, хто за візника сидів! Він їм потрібен, а інших відпустять!

— Бреши більше! — втрутився Борис. — Хочеш, щоб ми дикунам цим повірили?

— Віддайте візника і багаж, а самі їдьте! Відпустять вас! — крикнув чоловік. — Не гнівіть цих арнавітів, братці, ох не гнівіть! Страшні ж люди! Таке роблять, що й не уявити! Віддайте його, і відпустять вас. Віддайте!

Я вистрелив. Довго на голос цілився з браунінга. Аби манліхер, узагалі б добре, та сподівався і так якось влучити. Закричав Ігнатов, потім залаявся. Живий, злякався тільки.

— До ста рахуватимуть! Якщо видасте ватажка — житимете. А якщо ні, візьмуть арнавіти цей будинок і вас знищать! Усіх! До ноги виріжуть! — Ігнатов тепер кричав кілька слів, перебігав, знову кричав, щоб ми не поцілили.

— Чуєш, Іване Карповичу, а може, здати тебе цим варварам? Га? — спитав Паліцин і сам зареготав. — Та не бійся, не здамо. Я не дурень, щоб зарізякам таким довіряти. Хочуть, щоб ми самі між собою перегризлися, а вони взяли нас тепленькими! Так само вороги Отєчєство наше послабили, коли государя від Росії відторгли! Але не дамо ми себе обдурити, не дамо!

Арнавіти заверещали хором раз, потім удруге.

— Почали рахувати! Думайте, думайте, думайте! — волав Ігнатов, щоб видали мене. Розповідав, що арнавіти полоненим вуха відрізають, та інші жахи, а нападники рахували. Дорахували, заверещали й кинулися в атаку.

— Чекати! — наказав я. Нападники не чекали, скакали, стріляли, наблизилися майже впритул. — Вогонь!

Спочатку стріляти було легко, бо зі смолоскипами наче в тирі — бери та вибивай, але потім смолокипи полетіли на нас — мабуть, хотіли будинок чи сарай підпалити, а самі потім із темряви стріляти. Густо стріляли, але стіни берегли нас. Я з хати вибіг, до сараю кинувся. На горищі сиділи Григоріу та Волков, Вялькевич неподалік. Стріляли правильно, по одній кулі клали, прицільно. Я браунінг перезарядив, допоміг трошки.

— Тримайтеся! — Побіг до хати. Дорогою побачив якісь тіні, вистрелив. І по мені стріляли. А потім набої закінчилися, з темряви стрибнули на мене, з ніг збили, покотилися ми. Нападник на мені всівся і давай душити, а я його ножем, який у Григоріу забрав, — та в шию. Захрипів, завалився, я його гвинтівку взяв, зарядив обойму і прицільно по тих, хто через огорожу ліз, стрельнув. Почув, що ворота ламати почали. — Борю, ворота!

Борис зметикував, підпалив шашку, почекав і кинув. Після вибуху лунали крики, іржали коні.

— Ще давай! — наказав я. Боря кинув удруге, і другий вибух арнавітів зламав, почали вони відступати. — Прикрийте мене!

Я з воріт вибіг, зібрав десяток гвинтівок убитих нападників. І набої зібрав. Затягнув усе добро у двір, зачинив ворота. Потім розніс гвинтівки. Вже щось.

— Вони знову підуть у наступ? — спитала Фатіма.

— Не знаю. Треба бути готовими.

— Але ж усе буде добре? Не може ж найкращий сищик імперії загинути?

— Не може, — підтвердив я, хоча розумів, що цілком навіть може. — Я ж герой книжки. Ця книжка про подорож, про повернення до доньки. Що це за книжка така, яка на половині урветься, і герой не побачить доньку? Дурниці якісь.

— Я теж так подумала!

— Всім уважно дивитися! Не підпускати!

— Вони щось готують! — крикнув Борис.

— Що?

— Не знаю! Молотками, здається, стукають!

Я піднявся на горище. Точно, гупали молотками.

— І що це може бути? — спитав Борис.

— Не знаю. Динаміт іще є?

— Ще дві шашки. Аби знав, треба було кулемет купити. Мені пропонували.

— Так, кулемет зараз би був як знахідка, — кивнув я.

— Припинили. — Справді, молотки більше не стукали. — І що далі?

1 ... 152 153 154 ... 236
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одіссея найкращого сищика республіки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одіссея найкращого сищика республіки"