Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

— Випробувати мою секретну зброю.

Рогоїд засміявся. Командир притримав для нього мотуззя.

— І що ж це за зброя така? — запитав Скеля.

— Власне, моя зброя — це ти, — усміхнувся Каладін.

* * *

Дві години по тому, при першому фіолетовому світлі Саласа, Каладін і Скеля крокували назад до складського двору. Хоча сонце тільки-но сіло, багато мостонавідників от-от мали вкладатися спати.

«У нас мало часу», — подумав Каладін, махнувши Скелі, щоби той підніс свій вантаж майже до самого виходу з казарми Четвертого мосту. Здоровань-рогоїд опустив свою ношу біля Тефта й Данні, котрі, виконуючи наказ Каладіна, виклали з каміння невеличке коло та понаносили цурпалля, яке знайшли на складському смітнику. Брати його дозволяли будь-кому. Навіть мостонавідникам цього не забороняли, і дехто любив що-небудь з нього повистругувати.

Каладін дістав сферу, щоб присвітити. Рогоїдів вантаж являв собою старий металевий казан. І хоча він був не новий, на нього пішла значна частина суми, заробленої на молоці мáківниці. Скеля взявся видобувати з посудини принесені з базару припаси, а командир заходився складати обрізки дерева всередині утворюваного камінням кола.

— Данні, будь другом, збігай по воду, — попросив Каладін, вийнявши кремінь. Той кинувся набрати з однієї з бочок відро дощівки. Тим часом рогоїд нарешті спорожнив казан, діставши з нього всі пакуночки, що обійшлися в не меншу кількість сфер, аніж сама ємність. У Каладіна залишилася тільки жменя світлоскалок.

Поки вони працювали, з казарми, накульгуючи, вийшов Гоббер. Він швидко одужував, хоча стан двох інших поранених, якими опікувався командир, усе ще залишався тяжким.

— Каладіне, що це ти надумав? — запитав Гоббер, коли той розпалив багаття.

Каладін підвівся, усміхаючись:

— Сідай.

Поранений так і зробив. Його глибока вдячність командиру, котрий урятував йому життя, нікуди не зникла. Радше навпаки: Гобберова відданість іще більше зросла.

Повернувся Данні з відром води, яку вилив у казан, а потому метнувся разом із Тефтом, щоби принести ще. Каладін підтримував вогонь, а Скеля, мугикаючи якийсь мотивчик, взявся нарізати кубиками бульбу й розгортати пакунки з приправами. Менш як за півгодини під казаном аж гуло полум’я, а всередині булькало рагу.

Тефт примостився на одному з чурбаків, гріючи руки.

— То це і є твоя секретна зброя?

Каладін і собі опустився долі біля літнього мостонавідника.

— Скажи мені, Тефте, скільки солдатів ти знав на своєму віку?

— Надивився вдосталь.

— А чи був серед них хоч один, здатний відмовитися від жаркого вогнища та миски потравки під кінець нелегкого дня?

— Що ні, то ні… Але ж мостонавідники — не солдати.

І це теж було правдою. Каладін обернувся на двері казарми. Скеля та Данні в два голоси затягнули пісню, а Тефт приплескував долонями в такт. Дехто з обслуги інших мостів іще не пішов спати, проте їхньою єдиною реакцією стали насуплені погляди у бік трійці.

Усередині казарми заворушилися чиїсь постаті. Двері були відчинені, а запах рогоїдового рагу помалу ставав сильнішим. І спокусливішим.

«Ну ж бо, — подумки припрошував Каладін. — Згадайте, заради чого ми живемо. Згадайте тепло, згадайте смачну їжу. Згадайте друзів, пісні, вечори біля багаття.

Ви ж іще живі. Буря на ваші голови! Якщо ви не повиходите…»

І раптом усе це здалося йому таким силуваним. І вимучений спів, і рагу — акт відчаю та й годі. Приречена спроба на якусь мить відволіктися від того жалюгідного життя, яке він змушений був проживати.

У дверях замаячила чиясь постать, і в коло світла від багаття ступив Шрамм — невисокий, із широкою бородою та пронизливим поглядом. Каладін усміхнувся йому. Удаваною посмішкою. Кращій було просто ніде взятися. «Нехай би вже вистачило й такої», — благально подумав він, підводячись і зачерпуючи дерев’яною мискою приготоване Скелею рагу.

А тоді простягнув її Шрамму. Над поверхнею коричнюватої рідини клубочилася пара.

— Приєднуйся, — запросив Каладін. — Тримай.

Шрамм звів на нього очі, тоді знов опустив їх на рагу. Потому засміявся та взяв пропоновану миску:

— Та я би підсів до багаття самої Охоронниці ночі, якби й там чим-небудь частували!

— Жуй обережно, — попередив Тефт. — Це рагу по-рогоїдському. Тож у ньому трапляються черепашки равликів і крабові клешні.

— Нічого подібного! — гарикнув Скеля. — Мені прикро з ваших грубих низовинських смаків, але я готував його так, як велів наш любий командир.

Каладін усміхнувся і полегшено видихнув, коли Шрамм опустився долі біля вогнища. За ним потягнулися й інші — брали пропоновану порцію та сідали до гурту. Дехто вдивлявся в полум’я, заледве зронивши кілька слів, інші ж починали сміятися та співати. Мимо пройшов Ґаз, недобре зиркаючи на них своїм єдиним оком, наче силкуючись пригадати, яке ж саме правило табірного розпорядку вони порушують. Вони не порушували жодного. Каладін перевірив.

Він зачерпнув мискою порцію варива й простягнув його Ґазу. Сержант насмішкувато фиркнув і гордовито подався геть.

«Що ж, для одного вечора чудес і так достатньо», — подумав Каладін, зітхнувши, а тоді опустився долі та скуштував рагу. Вийшло цілком пристойно. Усміхнувшись, він став підспівувати Данні, який саме затягнув новий куплет.

* * *

Наступного ранку, коли Каладін скомандував підйом, із казарми висипали три чверті мостонавідників — практично всі, крім несосвітенних скигліїв: Моаша, Сиґзіла, Нарма та кількох інших. Ті, хто з’явився на його заклик, виглядали на диво свіжими, хоча напередодні допізна засиділися, співаючи та ласуючи рагу. Коли ж він віддав наказ долучитися до нього, щоб разом повправлятись у носінні моста, майже всі вони виконали його.

Не поголовно, але в достатній кількості.

У Каладіна було відчуття, що Моаш із компанією теж незабаром здадуться. Усі вони їли командирове рагу. Ніхто не відмовився від частування. Тож тепер, коли аж стільки людей були на його боці, решта почуватимуться по-дурному, якщо й собі не зроблять того самого. Міст № 4 повірив йому.

Він мав подбати про їхнє виживання впродовж достатньо тривалого часу, щоб у цій вірі з’явився хоч якийсь сенс.

28

Рішенець

Бо я ще ніколи не присвячував себе важливішій меті, і самі стовпи, що підпирають небо, здригнуться від наслідків війни, яку ми ведемо тут. Тож я знову звертаюся до тебе. Підтримай мене. Не стій осторонь, дозволяючи лихові поглинути ще більше життів. Я ніколи ні про