Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

Адолін був наляканий.

Він стояв поруч батька на місці збору. Далінар виглядав… змарнілим. Старечі зморшки в кутиках очей, поорана борозенками шкіра. Чорне волосся, що посивіло на скронях, немов вигоріла на сонці скеля. Та як же міг чоловік, закутий у повний комплект Сколкозбруї, — та ще й той, який, попри вік, зберіг солдатську поставу — виглядати хирлявим?

Попереду них двійко чалів у супроводі погонича ступили на міст. Дерев’яний настил був перекинутий через два штабелі тесаних каменів, між якими простяглося іграшкове провалля всього в декілька футів завглибшки. Членистоногі посмикували схожими на гарапники щупальцями, клацали жувальцями та поводили чорними очима завбільшки з кулак. Вони тягли важкий обложний міст, що котився на скрипучих колесах.

— Він набагато ширший за мости Садеаса, — сказав Далінар Телебу, який стояв біля них.

— Інакше обложні мости просто не помістились би, Ваша Ясновельможносте.

Далінар неуважливо кивнув. Адолін підозрював, що лише він зумів розгледіти батькову пригніченість. Великий князь прибрав звичного впевненого вигляду: голова високо закинута, а голос — командний, твердий.

Але очі… Надто червоні, надто напружені. Якщо батько відчував напругу, то ставав холодним і заклопотаним. Та коли він заговорив із Телебом, у його тоні вчувався надмір самовладання.

Далінар Холін раптом здався людиною, яка знемагає під непосильним тягарем. І саме Адолін завдав цей тягар йому на плечі.

Чали просувалися вперед. Їхні схожі на валуни панцирі були пофарбовані жовтим і блакитним — ці кольори та утворюваний ними візерунок вказували на острів, звідки прибули дресирувальники-решійці. Настил під ними застогнав, віщуючи недобре, щойно на нього викотився більший обложний міст. Солдати з усього плацу обернулися на звук, придивляючись. Навіть чорнороби в його східному кінці, які довбали в каменистому ґрунті глибоку яму під убиральню, опустивши кирки, почали спостерігати.

Стогони мосту погучнішали. А тоді змінилися різким тріском. Погоничі спинили чалів і глянули на Телеба.

— Він не витримає, так? — запитав Адолін.

— А хай йому буря, — зітхнув Телеб, — я ж бо так сподівався… Виходить, розширивши облегшений міст, ми занадто стоншили його. Але якщо ми зробимо його товстішим, він стане заважким як для переносного, — він кинув погляд на Далінара. — Пробачте за змарнований час, Ваша Ясновельможносте. Ви мали рацію: це не міст, а казна-що.

— Адоліне, яка твоя думка? — поцікавився великий князь.

Той нахмурився.

— Що ж… Гадаю, нам не варто згортати розробку. Адже це лише перша спроба, Телебе. Може, й існує якийсь вихід. А якщо зробити обложні мости вужчими?

— Це може обійтися дуже недешево, Ваша Ясновельможносте, — попередив той.

— Якщо це допоможе нам вибороти на одне яхонтосерце більше, то ми кількаразово перекриємо свої видатки.

— Так, — погодився Телеб, киваючи головою. — Я поговорю з ясновельможною Каланою. Можливо, їй вдасться спроектувати нову модель.

— Добре, — сказав Далінар, надовго задивившись на міст. А тоді ні з того ні з сього обернувся й глянув у протилежний кінець плацу, де чорнороби довбали яму під вбиральню.

— Батьку? — звернувся до нього Адолін.

— Як ти гадаєш, — запитав Далінар, — чому не існує робочих комбінезонів, влаштованих за принципом Сколкозбруї?

— Що?

— Вона надає неймовірної сили, але ми рідко користуємося нею для чогось іще, крім війни, цебто вбивства. Чому Променисті виготовляли лише зброю? Чому не робили знарядь праці, якими користувалися б простолюдини?

— Не знаю, — відповів Адолін. — Може, війна для них була просто найголовнішою.

— Можливо, — сказав Далінар, і його голос пом’якшав. — І це — чи не найкращий аргумент проти них та їхніх ідеалів. Попри всі пишномовні заяви, вони так і не поділилися Збруєю чи її секретами з сіромою.

— Я… не зовсім розумію, до чого ти хилиш, батьку.

Той ледь помітно сіпнувся:

— Нам слід продовжувати інспекцію. Де Ладент?

— Тут, Ваша Ясновельможносте.

До князя підступив невисокий чоловічок. Лисий і бородатий подвижник був одягнений у цупку, багатошарову блакитно-сіру мантію, з-під якої заледве виднілися руки. Він скидався на краба, якому надто просторо в своєму панцирі. У такому вбранні мало би бути дуже жарко, але той, здавалося, не мав нічого проти.

— Пошліть вістового у П’ятий батальйон, — звелів йому Далінар. — Вони будуть наступними.

— Слухаю, Ваша Ясновельможносте.

Адолін і Далінар рушили вперед. Відправляючись того дня на інспекцію, обоє вбралися у Сколкозбрую. У цьому не було нічого дивного: багато хто зі Сколкозбройних користувався першою-ліпшою нагодою, щоб попишатись у Збруї. До того ж людям корисно було бачити великого князя та його спадкоємця, оточених ореолом могутності.

Вони привернули загальну увагу, коли, полишивши плац, увійшли у військовий табір. Як і Адолін, Далінар ходив без шолома, але його латний комір був високий і товстий та вкривав шию на подобу металевого шарфа, сягаючи підборіддя. Князь кивнув солдатам, які віддали йому честь.

— Адоліне, — запитав Далінар. — А от у битві ти відчуваєш Запал?

Той здригнувся. Він добре знав, що має на увазі батько, проте все ж був шокований, зачувши ці слова. Про таке нечасто говорили вголос.

— Я… Ну… звичайно. А хто ж його не відчуває?

Далінар нічого не відповів. Останнім часом він став такий замкнений. Чи не біль проглядав у його очах? «Той, яким він був раніше — у полоні химер, але й сповнений упевненості, — більше мені подобався», — подумав княжич.

Далінар не порушував мовчанки, й обоє простували вглиб табору. За шість років солдати як слід обжилися. Казарми пістрявіли позначками рот і взводів, а вільний простір між ними був оснащений кострищами, лавочками й обідніми столами під парусиновими навісами. Адолінів батько цього не забороняв — лише регламентував, щоб уникнути безладу.

Він також удовольнив більшість прохань про перевезення сімей на Розколоті рівнини. При офіцерах, звісно, і так були дружини, адже хороший світлоокий командир — це насправді тандем: чоловік розпоряджається й воює, а дружина читає, пише, винаходить і підтримує порядок у таборі. Адолін усміхнувся, подумавши про Малашу. Чи ж не виявиться так, що саме вона стане його помічницею? Останнім часом дівчина була трохи холоднуватою до нього. Але існувала ще й Данлан. Вони щойно познайомилися, однак та його заінтригувала.

Проте Далінар роздавав дозволи на перевіз сімей і рядовим темнооким солдатам. І навіть покривав половинну вартість такого перевезення. Коли Адолін зажадав пояснень, той відповів, що забороняти їм це не дозволяла совість. Ворог