Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

***

КАРА

  От і ... все?

 Все закінчилося ... так?

  Якийсь занадто дивний кінець нашої історії. Не вірю!

  Озирнувшись довкола, я зрозуміла, що хвилею відкинуло не тільки мене. Більшість магів, що були готові боротися за академію, за королівство лежали в декількох метрах від захисної лінії. Яка, до речі, також вже втрачала свою силу.

  Вільям піднявся першим з усіх. Відразу побіг на захисний щит і цього разу розбив всю стіну з одного удару.

-Вона слабшає ... - Я почала повільно підійматися з землі, коли Вільям рванув з місця до дівчини.

  На вулиці стаж все дедалі холодніше. І так було не літо, а тепер у нас прям сувора морозна зима!

-Як вона?

-Я не знаю! Каро, я вже нічого не знаю! Я не розумію, якого біса вона на це пішла! Я просив її зупинитися, я хотів її зупинити!

-Вільяме. Вільяме, послухай мене! Не втрачай самоконтроль! Ти не винен!

-Я не захистив її!

-Ти б і не зміг! - Судячи по скляним очам хлопця, я зрозуміла, що остання фраза зараз була занадто різкою. - Вона виставила щит на емоціях. Ти б не проломив його силою. Він тримався доти, доки Аїда трималася у свідомості.

-Ну і що тепер? Скажи, якщо ти в нас така розумна!

-Для початку заспокоїться, Вільям.

-Ну то заспокой мене! Як ти собі це уявляєш?! Ти взагалі розумієш зараз, що я відчуваю?! Ти розумієш, чому мене так з'їдає зсередини совість?!

-Звісно розумію, ти не зміг її врятувати ...

-Так чорт із ним з цим порятунком! Я навіть не встиг нормально попросити вибачення! Розумієш?! Як би я тоді не ...

-О Боже Всевишній! Як вона?! Вона жива?! 

-Ще одна кіпішна прибігла ... не наводьте паніку обидва! - Я приклала два пальці спочатку до лінії пульсу, а потім до носу подруги. - Жива, але дуже слабка ... Так, зараз не розкисаємо! Маги! Хвилинку уваги! Ця дівчина свідомо пожертвувала собою заради вашого спасіння та збереження ваших життів! Тепер ми маємо відплатити їй за це ! Зараз допомога потрібна їй! Ви в ділі?!

-ТАК!

-Супер! Тоді діємо за моїми командами! Відьми, будемо працювати почергово, треба наситити дівчину ресурсом! Маги, треба перевірити стан сусідніх міст та селищ, чи не постраждав хто від Синього Вогню і відновити те, що зруйновано! Шиллі, Віллі, Лінда, треба допомогти народові. Я дам розпорядження на оптове придбання теплих речей та пледів. Весна обіцяє бути холодною ...

***

ВІЛЬЯМ

-Каро, твоя черга! Я вже на мінімумі ... 

-Вже йду! 

  Цей день я запам'ятав навічно. 

  День, коли я ледь не втратив своє кохання назавжди. А може і втратив ... хто його знає.

  До сім'ї вже дійшли чутки про ситуацію, що сьогодні сталась. Все сімейство їде сюди в академію. Відчуваю скоро мене почнуть допитувати, що сталося? Як? Де? Чому я не захистив? 

  А я не зможу дати їм відповіді.

  Чув раніше, що коли помирає близька тобі людина, ти маєш відчувати сильний біль в грудях та паморочення в голові. У мене просто пусто. Серце стало порожнім, неначе воно весь цей час складалося із неї. А із її втратою я втратив і частинку себе. В голові весь час порожньо на стільки, що навіть важливі думки в голову не лізуть. Що робити далі? Як забезпечувати народ всім необхідним? Що, якщо вона не прокинеться?

  Як би біля мене не було Кари та інших друзів з компанії я б, мабуть, взагалі втратив контроль над свідомістю і просто завтткав би в одну точку на довгий час. 

  Так, зізнаюсь, в першу годину я дійсно почувався, як ті тіпи із книжок. Тремтіння рук та голосу, сльози заливають очі, в голові суміш всіх думок створює повний безлад і так далі. Але зараз ... ні, мене не відпустило. Просто ...

  Можливо віра в краще все ще змушує мене залишатися в адекватному стані.

***

  Сьогодні вперше за цей клятий тиждень Кара дозволила навідуватися до Аїди та просто сидіти біля неї. Але на жаль не на довго. Вона виділяє по годинні в день для кожної особи і не більше. Сьогодні я вперше зможу нормально проконтактувати із коханою та торкнутися її руки.

-Вільяме, твоя черга! - Я підійшов до дверей, які тримала Кара. - Не роби дурниці, добре? Тримай себе в руках.

  Аїда лежала в просторій палаті зі скляними стінами, які можна прикривати шторою. Увесь цей тиждень я не відходив від цього самого скла. Не знаю чого я чекаю і навіщо так пильно слідкую за її сном. Можливо я десь всередині душі вірю в ту саму казку? 

  «І принц поцілує принцесу і вона прокинеться із довгого сну!»

  Дурниці це все. 

  Як би мені не хотілося, не любов рятує людей, а лікарі та якісна турбота. 

  О Боже, рідко я звертаюсь до Вищих Син, але ... моїх сил не вистачає, аби дивитися на цю картину без жаху.

  Шкіра дівчини стала геть сірою. Що там дивуватися холоду, якщо єдине джерело тепла та вогню в такому стані? Вона геть схудла за цей час. Та енергія, яку дають їй відьми-студентки академії недостатньо. Тут треба важка артилерія у вигляді Баби Варі. Але чорт його знає, коли та прилетить. 

  В палаті, за класикою, було дуже чисто. Навіть занадто. 

  Я присів на стілець біля білосніжного ліжка Аїди та накрив її долонь своєю. Знаю, я не відьма й не цілитель, але як же мені хочеться тобі хоч чимось допомогти! Хоча б долю своєї сили передати! Як би ж нас такому навчали ...

-Привіт, люба. Не буду питати як ти, бо думаю це і без того зрозуміло. Хотів ... подякувати тобі за той день. За той день, коли ми зустрілися. Тоді ти ще раз вала мене наглим принцем і не давала навіть руки своєї торкнутися. Хто ж знав, як далеко це все може зайти. Дякую тобі за той день, коли я закохався в твої руді кучері, які ти щоночі намагалася випрямити. Дякую за той день, коли твої зелені очі стали для мене найріднішими, а твій лисячий, хоча часто дратівливий характер — став для мене наймилішим. Я ніколи не забуду той день, коли вперше поцілував тебе. Ніколи не забуду, як ти заперечувала наявність будь-яких теплих почуттів до мене. Дякую тобі за те, що таки відкрилась мені, що довірила свою історію, серце та життя. Пробач, що не зміг захищати тебе до кінця. Мені дуже шкода і я сварю себе щоденно за це! Мхм, пробач мені за все, сонце. Повертайся як можна скоріше до нас ... до мене. - Поцілувавши дівчину в лоба і відпустивши її руку я вийшов з палати.