Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

  Ніколи б не подумав, що ці тупі сюжети із романтичних фільмів бувають у реальному житті! Більше того, що я проживати в їх на собі!

-Сину? - Я стояв біля тієї самої скляної стіни і дивився далі на Аїду, неначе мазохіст не відводячи погляду, коли з боку підійшов батько та встав поруч. - Як ти?

-А ти як думаєш?

-Я знаю приблизно що ти відчуваєш. Втрата близької людини мені знайома ... 

  Чесно, до останнього не розумів сенсу цього діалогу. Ми ніколи не розмовляли із ним, як батько та син. В дитинстві дуже рідко бували ситуації, коли батько поводив себе як реальний батько. Тому зараз для мене ця розмова була максимально недоречною.

-Сину, пробач мені за все. Я був жахливим батьком. Не вмів любити, турбуватися, жаліти. Ніколм не цікавився твоїми досягненнями. Ніколи не цікавився твоїми проблемами та переживаннями. Ніколи не цікавився тобою, як сином.

***

Близько десяти років тому*

  Сьогодні я вперше за останні три роки приїду в замок до тата! Дідусь сказав, що тато чекає на мене і дуже хоче поговорити зі мною! Я, як раз, намалював для нього малюнок, де він із мамою у весільному вбранні! Думаю це мій найкращий малюнок з усіх! 

  Замок тата дуже гарний, хоча дідовий і більший! Тут є один неймовірний сад, де можна ловити метеликів. Минулого разу я тут бачив свою сестру, але цього разу, чомусь її ніде не видно ...

-Тату! Я приїхав! Дивись що я привіз тобі!

  Я бачив як сходав спускається втомлений і якийсь сумий батько.

-Тату, щось сталося?

-Йди геть, Вільяме! Де там твій дід?!

-Тату, але ж я ...

-Ти вступив в академію на факультет стихій?

-Н-ні, тату, але я ... !

-Тоді йди. Я не бажаю нікого бачити.

***

-Я правда ніколи не хотів, аби тобі було боляче. Пробач, що так чинив із тобою.

-Нічого. Мені давно вже все одно, якщо ти не помітив.

-Помітив, сину, але в моїх намірах зараз не сваритися із тобою. Я хочу все почати заново. Як тобі ідея? Як то кажуть з нового, чистого аркуша!

-Так, можливо. Але давай пізніше про це поговоримо.

-Так, звісно, сину ...

***

-Добрий ранок, Нествіл! Вже минув місяць з моменту катастрофи. Температура повітря зменшується з кожним днем все більше і більше. Ми ніяк не можемо це зупинити, тому від щирого серця вас благаємо — за можливості приходьте до головного корпусу академії магії та отримайте безкоштовно теплий одяг та речі для дому! Гарного та ... мирного дня.

  Кара взяла собі нову звичку — щоранку вона виходить у прямий ефір до жителів королівства через радіо. Не знаю це необхідність для жителів, чи заспокійливе для дівчини? Хоча, думаю це не так важливо.

  Зараз вже, здається, мене трохи відпускає та ситуація, хоча все ще болить. Стан Аїди стабільний, що злить все сильніший. Він не рухається ні в позитивну сторону, ні в негативну! Маги вже дуже втомлені. Відьми пахають кожну іч та кожен день наділяючи Аїду необхідним ресурсом, але поки що цього вистачає тільки для підтримання її стану. Не знаю скільки ще це триватиме ...

-Вільяме, скоро люди прийдуть! Йди допоможи! - Чувся голос батька десь з двору.

  Так, за цей час стосунки із ним дещо покращилися. Як мінімум ми не сваримося після кожної розбіжності в думках. А також я почав допомагати людям фізично. У дворі маги тепер роздають жителям все необхідне, аби хоча б якось зігрітися.

  Сьогодні зранку я хотів зайти до Аїди й трошки поговорити, але Кара, як завжди, все обламала. Тепер я тут, серед інших магів та королів стою та роздаю людям пледи й теплий одяг.

-Люди, жінку з чотирма дітьми пропустіть вперед!

-Синочок, пропусти бабу стару поза чергою, а то спина вже геть не тримає.

-Агов, бабка, а ти куди померлась?!

  Галас народу трохи гальмував мій власний галас в голові. З того самого дня він не зникав ні на мить. 

  Аїдо, мила, повернись, прошу тебе!

-Б-бабко, якщо це ти намагічила, пробач мені!

-Шо?! Та в біса ти мені здався козел не здибаний! Ойвей! Людоньки, а це хіба не принцеса наша?

-Хто? Де?

-Так воно, телепень ти пустоголовий, в дверях стоїть!

  Аїда?

***

АЇДА

  Світло.

  Я вже в раю?

  Як же ж так, я мала вижити!

  Судячи із нашого з ба плану, я мала занести в той камінь більшу частину своєї сили, але частку залишити в собі, щоб коли той мудак забиратиме силу від перенавантаження його жадібність зіграла проти нього та сила вбила його зсередини. Невже нічого не вийшло? ...

  Я спробувала розплющити очі. Спочатку одне, потім друге. 

  Я жива!   

  Правда прямо над головою мені в очі світить якась гіпер яскрава штука. Я чорт його знає що це!

  Ой, а після майже смерті має так ковбасити? Щось мене водить зі сторони в сторону не по дитячому! Так, Аїда! Зберись! Ти в першу чергу мужик, а вже потім ніжна та тендітна дівчинка! Давай, згадуємо що таке ходити! Права ніжка! Ліва ніжка! Права ніжка! Ліва ніжка! 

  Вау, я так і до ... виходу з кімнати дочапати можу! Правда хвилин за десять, але то дрібниці. 

  Цікаво, а мої зараз де?

***