Читати книгу - "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"

На кожного з нас припадало по п'ятеро добре підготовлених бійців.

— Та йдіть лісом, — вилаялася і випустила магію.

Частину нападників на мене викинула в ліс порталом якраз у лігво нечисті.

— Дідусеве бурчання я вже якось переживу.

Тейлін і Анрес були просто чудові, вони дуже швидко справлялися з нападниками і магією, і фізично. А коли ми знову звернули увагу на темного, то він уже помирав. Лішкорт з другом міцно тримали його і щось монотонно читали і темний буквально всихав на очах, а його темна енергія витікала в якусь посудину.

— Не підходьте до них, — сказала хрипло. — Тейлін, Анрес встаньте біля дверей і щити підніміть. Решта біля вікон. Тих, хто буде ломитися, запускаємо і вирубуємо.

— Може, відразу на той світ?

— Дивлячись кого, — сказала тихо. — Темних і з підселенцями, так. Інших оглушити. Інакше ми переб'ємо занадто багато місцевого населення.

Через годину в кабінеті було багато пов'язаних звичайних охоронців і лише мала частина мертвих темних.

— Так він нарешті здохне? — запитав один з охоронців темного — Хоч у когось сил вистачило.

— Мовчи, — сказала йому, — ще рано радіти.

Коли темний зробив останній подих, він розсипався попелом. А Лішкорт із другом усе ще продовжують бубоніти щось і закупорювати. Коли закінчили читати довге заклинання, сказали:

— Це ще не все. Потрібно зачистити ще те місце, де він портал відкривав, цей паскуда його своєю силою накачав і може відродитися.

— Ви подужаєте?

— Потрібно трохи відпочити. Час у нас трохи є.

— Ми можемо чимось допомогти? — запитала я, бо дар показував, що можемо допомогти трохи.

— Хіба що фізичними діями. Без застосування магії. І потрібно перевертнів прибрати з того загони. Тому що він розташований якраз над вівтарем. Він тягнув із них магію під час ритуалів.

Ми всі переглянулися і подивилися на охорону темного. Вони всі бачили, як розсипався темний маг.

— У вас почнеться нове життя, — пробасив Тейлін, — сподіваюся, ви не повторите таку саму помилку та виберете адекватного главу і потоваришуєте з магами нарешті.

— Не раджу говорити про магів нічого поганого, — сказала з усмішкою, — вас врятували маги, зокрема й перевертні.

— Охрініть, — сказав старший з охорони.

Насамперед пішли до перевертнів. Тейлін і Анрес уже не заганяли своїх звірів, і до них одразу вийшов дорослий ведмідь. Він одразу перетворився.

— Вам усім пора йти із загону, ми вас відведемо в іншу державу.

Чоловік просто кивнув і став заходити в усі будиночки і тихо говорити з жителями. На вулицю стали виходити чоловіки і жінки в обносках, які трималися на чесному слові. Діти не всі змогли перетворитися і їх виносили на руках. До Тейліна підбігли ведмежата. Він підхопив молодшого, підкинув його і зловив дитину, яка вже реготала.

— Як у вас це вийшло? Він ще жодного разу сам не перетворювався.

— Діти обертаються, тільки коли почуваються в безпеці. Я Тейлін, це мій брат Анрес.

— Рон, — представився ведмідь. — У вас є діти.

— Є. І я все життя працюю з дітьми, викладаю в академії магії на бойовому факультеті.

— Ворушіться, — прошипів Лішкорт, — нам ще вівтар руйнувати, а він під цим усім, під землею. Жвавіше, якщо не хочете, щоб цей темний гад ожив і випив вас насухо.

Це додало прискорення, і всі вибігли з вольєра. До Рона підійшла його дружина, хоч вона й була ведмедицею, але на його тлі була мініатюрною. Їй передали усміхнене маля. Вона просто кивнула і притиснула свій скарб до себе. За нею ховалися ще троє старших малюків.

— Потрібно, щоб нам хтось допоміг, — просипів Лішкорт, часу мало. — Потрібна груба фізична сила без магії.

Ведмеді поспішили за ним. Мене не пустили, ні під яким приводом і дар показував, що я тільки заваджу і з мене, те місце, буде тягнути магію. Алекс залишився поруч, і нас оточили перевертні. А я зрозуміла, що пора дзвонити правителю. Набрала його.

— Нарешті! Слава всевишньому, ти жива! Як у вас справи?

— Лішкорт там завершує. У нас тут поповнення з охочих перейти в нашу країну.

— Приймемо. Темний мертвий?

— За годину скажу остаточно. Я можу відразу до кордону переправити перевертнів?

— Так, звісно, їх зустрінуть і допоможуть. Тільки попередь, що з ними спілкуватимуться і ставитимуть багато часом незручних запитань.

— Я ввімкнула так, що вас чують.

— Ну спасибі, — буркнув правитель.

— Ми справді можемо зараз піти? — запитала дружина Рона.

— Так, — сказав правитель.

— Але в нас нічого немає, зовсім.

До нас повернулися ведмеді.

— Лішкорт зі своїм другом нас вигнав. Сподіваюся, вони впораються.

Я прикрила очі й подивилася на долю.

— Впорається. Тейлін, ви можете відкрити портал до кордону?

— Так, звісно.

Він миттю це зробив і перевертні без запитань стали швидко йти. Навіть не озиралися назад. Усі пішли за хвилину. А ми залишилися чекати Лішкорта з другом.

— Як його друга хоч звуть?

— Не знаю, — сказав Тейлін.

— Тоні, — відповів Анрес.

Земля під вольєром просіла й обсипалася. Я почала переживати за двох личів. Вони з'явилися за хвилину, брудні та втомлені. Я розмову з правителем не припинила, він хотів усе бачити хоча б зараз.

— Ця паскуда більше не оживе, і портал не відкриє. Що далі, мала?

Я прикрила очі.

— Є ще близько двадцяти темних, їх потрібно знайти. Половина у нас, половина в цій державі. Ті, що з підселенцями, тут залишилися, їх теж потрібно знайти, їх істот тридцять.

— У мене інше питання, купол є сенс залишати?

— Дар показує, що різко прибирати його не варто. Просто перестати підживлювати, і він за місяць плавно розтане. Якщо різко прибрати, буде неприємний магічний хлопок, багато кому нашкодить і частину артефактів у країні поламає.

— Як мило ти описала вибухову хвилю, — проворчав Тоні. — Я б сказав, що ще вб'є всіх, хто поруч буде. І краще злити з купола енергію, безпечніше буде.