Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

— Для чого, полковнику?

— Гм… Щоб варити…

— Таку тут знайти важко.

— Скільки тобі платить Насіб?

Габрієла підвела свої чисті очі:

— Шістдесят рейсів, сеньйоре…

— Непогано, звичайно.

Настала тривала пауза, фазендейро дивився вбік, дона Армінда зібрала свою роботу, попрощалася і пішла підслуховувати з-за дверей свого будинку. Полковник задоволено усміхнувся:

— Правду кажучи, куховарка мені непотрібна. Коли сім'я переїде, я привезу яку-небудь жінку з плантації. Але жаль, така смаглявка, як ти, вкорочує собі віку на кухні.

— Чому, полковнику?

— Руки псуються. Та все залежить від тебе. Коли ти захочеш, у тебе буде все: гарний будинок, служниця, я відкрию для тебе рахунок у крамниці, а каструлі ти облишиш. Ти мені подобаєшся, дівчинко.

Габрієла підвелася, вона посміхнулась, і на обличчі її була написана майже подяка.

— Що ж ти скажеш на мою пропозицію?

— Даруйте, сеньйоре, але я не хочу. Не подумайте нічого поганого, просто мені тут добре, я не відчуваю ніяких нестатків. Дозвольте, я піду, сеньйоре полковнику…

Над низькою загорожею в глибині двору з'явилася голова дони Армінди. Вона гукнула Габрієлу:

— Бачиш, як все співпадає? А я тобі що казала? Він теж хоче найняти для тебе будинок…

— Він мені не подобається… Навіть коли б я з голоду помирала…

— І все одно моє зверху: варто лишень тобі захотіти…

— А я нічого не хочу…

Вона була задоволена всім, що мала, — ситцевими сукнями, домашніми капцями, сережками, брошкою, браслетом; не подобалися їй лише святкові туфлі — вони душили пальці. Вона полюбила свій двір, кухню і плиту, кімнатку, де спала, вона з радістю ходила в бар, де зустрічалася з цікавими молодиками — учителем Жозуе, сеньйором Тоніко, сеньйором Арі — і ввічливими, літніми чоловіками — сеньйором Феліпе, Доктором, Капітаном; вона звикла до свого вірного «зброєносця» негреняти Туїски і, нарешті, до кота, котрого сама приручила.

Їй подобався сеньйор Насіб. З ним так гарно було спати, поклавши голову на його волохаті груди й відчуваючи на стегнах вагу ноги цього міцного, повного чоловіка, вродливого і молодого. Вусами він лоскотав її потилицю, і в Габрієли тоді аж дрож пробігала по тілу. Добре було спати з чоловіком, але не із старим — за притулок, їжу, одяг, взуття, а з молодим, дужим, вродливим, як сеньйор Насіб, і лише тому, що він молодий, дужий і гарний.

Ця дона Армінда прямо вижила з розуму зі своїм спіритизмом. Як їй лише таке на думку спало! Треба ж, сеньйор Насіб одружиться з нею, Габрієлою. Але як приємно про це помріяти… Прогулятися з ним під руку вулицями. Зайти в кіно, сісти поряд, покласти голову на його м'яке, наче подушка, плече. На свята потанцювати з Насібом. А на руці обручка…

Але навіщо про це думати? Не варто… Сеньйор Насіб одружиться на благородній дівчині, увішаній коштовностями, в красивих туфлях і шовкових панчохах, напарфумленій тонкими духами, на невинній дівчині, яка ще не знала чоловіків. А Габрієла придатна лише для того, щоб варити, прибирати і спати з чоловіком. Але не із старим і бридким, не заради грошей, а заради задоволення… Клементе в дорозі, Ньозіньйо на плантації, Зе до Кармо також. У місті живе молодий студент Бебіньйо, який у них багатий був дім! Він приходив до неї потайки, навшпиньках, він боявся матері. Першим був її дядько, вона тоді ще дівчиськом була. Вона була дівчиськом, а він прийшов до неї серед ночі, старий і хворий.

Під пекучим сонцем роздягнені до пояса робітники зрізали плоди какао серпами, прив'язаними до довгих жердин. З приглушеним стукотом падали золоті плоди, жінки і діти збирали їх і розрубували ударами великого ножа. Зростала купа зерен какао, білих від соку; зерна насипали у плетені корзини, нав'ючували на ослів і везли до корит для промивання. Робота розпочиналася до схід сонця і завершувалась пізно ввечері; їжа — шматок смаженої солонини з маніоковою мукою та стиглий плід хлібного дерева, з'їдені поспіхом в полудень. Жінки співали сумних пісень:

Хор чоловіків на плантації відповідав:

Погоничі підганяли ослів вигуками, як тільки караван із зернами какао виходив на дорогу: «Егей, триклятий! Ворушися, Діаманте!» Верхи на коні, в супроводі наглядача, полковник Мелк Таварес об'їжджав плантації,