Читати книгу - "48 законів влади"

Ось як Мікеланджело переміг злостивого архітектора Браманте, який налаштував Папу Юлія проти проекту гробниці, створеного Мікеланджело. Браманте заздрив божественному дару Мікеланджело, і до цієї своєї перемоги — відкинутого проекту гробниці — він збирався додати ще одну, переконавши Папу замовити Мікеланджело фрески для Сікстинської капели. Проект розтягнувся б на довгі роки, і Мікеланджело не зміг би одночасно створювати свої дивовижні скульптури. Ба більше, Браманте вважав, що Мікеланджело гірший художник, ніж скульптор. Капела зіпсує образ досконалого митця.

Мікеланджело розгледів пастку й хотів відмовитися від пропозиції, але не наважився піти проти Папи, і, не нарікаючи, погодився. Він використав заздрість Браманте, щоб піднестися ще вище, перетворивши Сікстинську капелу на свій найбільший витвір. Щоразу, як Браманте чув про неї або бачив її, його гризла заздрість, а це найсолодший і найтриваліший реванш над заздрим.

Закон 47.

Не проминайте обрану мету; перемагаючи, вчіться вчасно зупинятися

СУДЖЕННЯ

Мить перемоги — це часто найнебезпечніша мить. У запалі звитяги гордощі й надмірна самовпевненість можуть спонукати вас іти далі за поставлену мету, але, перескочивши її, ви здобудете більше ворогів, ніж уже здолали. Нехай успіх не заморочить вам голову. Стратегії та ретельному плануванню нема альтернативи. Поставте щось за мету, а щойно досягнете її — зупиніться.

САМОЗАКОХАНИЙ ПІВЕНЬ

Два півні билися на купі гною. Один із них виявився дужчим: він переміг і стягнув суперника донизу. До переможця позбігалися курки та взялися його хвалити. Півень хотів, аби про його силу й славу знали і в сусідньому дворі. Він злетів на клуню, тріпнув крильми і голосно прокукурікав: «Погляньте всі на мене! Я — півень-переможець. Я дужчий за всіх півнів на світі». Він не встиг докукурікати, бо його вбив орел і, вхопивши пазурами, поніс до свого гнізда.

Байки, Лев Толстой (1828—1910 рр.)

Порушення закону

У 559 р. до н. е. молодий чоловік на ім’я Кір зібрав величезну армію з розпорошених племен Персії та вирушив проти свого діда, короля Мідії Іштувегу. Він легко здолав його, сам зайняв трон Мідії та Персії й поклав початок Перській імперії. Перемоги відбувались одна за одною. Кір розбив Креза, правителя Лідії, загарбав Іонічні острови та низку дрібних королівств; він пішов на Вавилон і захопив його. Тепер його називали Великим Кіром, Королем світу.

Заволодівши скарбами Вавилона, Кір спрямував погляд на схід, на напівварварські племена массагетів, що жили на величезних теренах у регіоні Каспійського моря. Массагети — раса жорстоких воїнів на чолі з королевою Томіріс — не володіли багатствами Вавилона, але Кір усе ж таки вирішив напасти на них, відчуваючи себе надлюдиною, яка не знає поразок. Массагети здавалися легкою здобиччю для його величезних армій, роблячи Кірову імперію грандіозною.

529 р. до н. е. Кір рушив до широкої річки Аракс, яка була брамою до королівства массагетів. Отаборившись на західному березі, він отримав послання від королеви Томіріс: «Королю Мідії, — йшлося в ньому, — раджу тобі відмовитися від своїх намірів, бо не знаєш, чи піде тобі це на користь. Прав своїм народом і дай мені правити моїм. Звичайно, ти знехтуєш моєю порадою, бо миру ти, справді, не хочеш». Томіріс вірила в свою армію й не хотіла зволікати з неминучою битвою, а тому відвела військо на свій берег річки, даючи змогу Кірові форсувати її й битися на східному березі, якщо схоче.

Кір погодився, проте не пішов штурмом, а вирішив удатися до хитрощів. Массагети мало знали про розкіш. Форсувавши річку й отаборившись на східному березі, Кір наготував стіл для бенкету: поставив м’ясо, делікатеси і міцне вино. Тоді найслабші загони залишив у таборі, а з рештою відійшов до річки. Відтак великий загін массагетів напав на табір і перебив усіх персів у запеклій битві. Вражені покинутими розкішними наїдками, переможці взялися їсти й пити донесхочу. Зрозуміло, по цьому всі поснули. Уночі перська армія повернулася до табору, вимордувала сонних солдатів, а решту взяла в полон. Серед бранців виявився юний командувач Спаргапіс, син королеви Томіріс.

Дізнавшись про те, що трапилося, Томіріс відправила Кірові послання, у якому вилаяла його за підступність у бою. «А тепер послухай мене, — писала вона. — Я дам тобі пораду для твого ж добра: поверни мені сина і спокійно залиш мою країну. Можеш тріумфувати й забрати третину землі массагетів. Якщо відмовишся, присягаюся сонцем, нашим господом, ти матимеш більше крові, ніж зможеш випити, попри свою ненажерність».

Кір засміявся у відповідь: він не відпустить її сина. Він винищить її варварів.

Побачивши, що його не звільнять, син цариці не витерпів приниження і наклав на себе руки. Звістка про загибель сина вразила Томіріс. Вона мобілізувала всіх воїнів, які тільки були в її країні, довела їх до мстивого шалу і зійшлася з Кіром у кривавому і жорстокому бою. Массагети, зрештою, перемогли. У люті вони розгромили перську армію, а Кіра вбили.

Після битви Томіріс із вояками пішла шукати труп Кіра на полі бою. Знайшовши, вона відрізала йому голову і, засунувши її в бордюг із людською кров’ю, вигукнула: «Хоча я перемогла тебе і залишилася живою, але ти зруйнував моє життя, підступом одібравши мені сина. Дивись-но: я виконую свою погрозу: ти маєш кров, якої жадав». Після загибелі Кіра Імперія персів незабаром розвалилася. Один зарозумілий учинок звів нанівець усі успіхи Кіра.

ПОСЛІДОВНІСТЬ ПЕРЕХРЕСНОГО ДОПИТУ

Здійснюючи перехресний допит.., найважливіше — пам’ятати про норму, яка передбачає припинення допиту в потрібному місці. Найголовніше — закінчити допит на тріумфальній ноті. Багатьом адвокатам удається впіймати свідка на серйозних розбіжностях, але, не задовольняючись цим, вони продовжують допит, доки вдале враження, попередньо справлене на присяжних, повністю втрачається.

Френсіс Веллмен, «Мистецтво перехресного допиту», 1913 р.

НАДСИЛЬНЕ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПОЛКОВОДЦЯ

Ми читаємо про багато таких випадків, бо полководець, який відважно підкорив державу для свого пана і здобув собі славу, перемігши ворога і давши солдатам багату здобич, обов’язково заслуговує разом зі своїми солдатами і солдатами ворога та підданими монарха на таку репутацію, що сама та перемога може стати неприємною і спричинити побоювання монарха. Амбіції й підозріливість притаманні людині, дії якої ніхто і ніщо не обмежує, і саме тому в думках монарха може раптом виникнути підозра через перемогу полководця, до того ж обтяжена його зверхніми висловлюваннями