Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

В справах соціально-економічних працюватимемо в дусі такого ладу, в якому немає місця ні панові, ні мужикові, ні визискувачеві, ні визискуваному, а є місце ціловкраїнській національній родині, що складається з рівних поміж себе правом, можливо однаково забезпечених, національно свідомих братів-працівників.

В справі релігійній яко в справі особистого сумління мусить панувати серед нас абсолютна толерація, в справах відносин до інших націй ми будемо остільки толерантні, оскільки наші сусіди й колоністи на нашій землі будуть толерантні до нас.

Працюючи у сьому напрямкові, ми єднаємося з усякими іншими пригніченими націями в Росії, щоб гуртом боронитися проти асиміляційних заходів і гуртом здобувати волю. Єднаймося і з поступовими московськими гуртками, не ворожими вкраїнству, але ж ніколи не мішаючися проміж себе, а неодмінно, скрізь і завсіди мусимо ставати яко виразно українська нація на федеративних основах повної реальної рівноправності, а коли поталанить в Росії на конституцію, то щоб про реальну рівноправність нашого народу яко самостійної нації не було ані найменшого змагання.

Подаючи сю в перший раз письменно висловлену національну програму молодих українців, пересилаємо їй помагайбіг в сім напрямі, вітаючи їх словами безсмертного Тараса: «Борітеся, поборете, Вам Бог помагає!». Редакція «Правди».

ПРАВДА (місячник політики, науки і письменства). — Вип. І. Цвітень. — Т. ХУІІ. — Львів, 1893.

Електронне джерело: http://constituanta.blogspot.com/2011/07/profession-de-foi-1893.html

Революційні партії в Росії

Під знаменем революційного руху в російській державі знаходимо ми в Великоросії та на Україні групи соціальних демократів і соціальних революціонерів, що ведуть досить успішно пропаганду та агітацію серед робітників, а послідніми часами й організують, хоч числом поки що не-многі, революційні кружки серед селян, досить революційний настрій в Царстві польськім, піддержуваний прекрасно зорганізованою польською со-ц[іал]-дем[ократичною] партією, що опирається на численнім пролетаріаті, соц[іал]-дем[ократію] серед жидівських робітників, що обіймає усіх майже робітників жидів з Польщі та Литви, литовську нац[іонально]-дем[ократич-ну] партію в Литві, що бореться за повну автономію, економічну а й національну соц[іал]-демократію латишів, що показала свою силу в торішній боротьбі з військом в Ризі та загальним страйком, що почався в Лібаві 5 мая та скінчився повною побідою робітників (брало у йому участь 50000 чоловіка), та накінець Фінляндію, що готова піднести знамя повстання за послідні насильства російського правительства над її автономією.

Тепер хотів би я сказать дещо про одну дуже дивну та сумну прояву. Ніхто в Росії не дивується — я говорю тутки про соціалістів — що ПСП (Польська соціалістична] партія. — Пр. ред.) пише на своїм прапорі «Самостійна Польща», що литовці та латиші бажають автономії, що жиди жадають рівноправності та що усі згадані народності організують самостійні партії. Но коли ви заговорите про «Самостійну Україну», чи усі приймуть сесю заяву симпатично? Часто можна побачити соціалістів, що не задавали собі сього питання та й не знають, що на його відповісти.

Вина за се спадає, на мій погляд, виключно на українців. Одна їх частина йде в революційний рух та, відпекавшись від усього українства, стає росіянами, а друга часть занимається «кружковщиною», себто кружковою організацією української інтелігенції. Се красне діло, але ж треба вкінці зрозуміти, що ані вишивані сорочки, ні малоруські пісні, ні вивчення своєї історії — не збудують самостійної України! На се потрібна сила, а де вона? — В робітниках та селянстві.

Ось се і мусять зрозуміти усі українці. Їх обов’язком [ є] іти в революційні групи, що находяться на Україні, переводити в них свою ідею та зорганізувати усі сили, які є на Вкраїні, в одну українську соціалістичну партію, но на сесім не спинитись, а піти дальше, с[ебто] почати сейчас агітацію поміж селянством. Усе те тяжко зробити, так, але ніяке діло не легке!

Так говорить про українську інтелігенцію в Росії чужинець. Не одно можна б додати до сеї характеристики, та поки що обмежимось на сконстатуванню одного факту, про який вона говорить: що донедавна ще участь сеї інтелігенції в революційнім житті в Росії, що її політична діяльність рівнялись зерові. Під сим зглядом наступила послідніми часами рішуча зміна на ліпше, як раз в напрямку, зазначенім в повищій статті. Рівночасно майже виступають дві партії, що повинні означувати просоння політичної думки в російській Україні, а на кожний случай є доказом, що наша інтелігенція починає там нову, кращу усіх попередніх, епоху свойого життя. Се УСП та РУП. Перша з них, українська соціалістична партія, оголосила свою програму, яку подаємо тутка в виїмках.

Схарактеризувавши загально наше економічне та політичне положення в Австро-Угорщині та Росії, говориться там дальше:

«І як утиск наш є трикратний — економічний, політичний та національний, так само і наше визволення мусить бути повне, мусить нам дати простір жить вигідно, свобідно і в повнім розвою національнім. Замість експлуататорів російських, польських, жидівских накласти українських визискувачів, так, як сього хотіли б наші націонали патріоти, — це не може нас вдовільнити, бо від сього ані на волосок не покращає доля нашого люду. Так само не видержать критики програми наших всіляких радикалів, тим, що вони не одпо-відають капіталістичному розвоєві, що йде в нас так, як і в Західній Європі, ані не можуть вдовільнити потреб сих міліонів сільського і міського пролетаріату, які ми маємо у себе.

Одинока програма, що, зреалізувавшись, запевнить щастя нашому людові, — се програма соціалістична; ми переконані, що тільки в суспільності, де земля, копальні, фабрики і верстати становлять спільну власність, де люд править сам собою і після своєї волі — що там тільки немає місця днешньому визискові і утискові.

Але до цієї мети дійдеться тільки тоді, як партія соціалістична матиме політичну власть в своїх руках. І тудою мусять прямувати всі наші заміри і змагання. Втоді тільки, коли, беручи міць і силу з мас народних, пройнятих соціалістичними думками, зорганізованих і загартованих в боротьбі з визискувачами та їх захисником — правительством, здавимо в братерськім союзі зі соціалістичними партіями Польщі і Росії цю чудовищну змору, яка налягає на грудях нашого люду, коли здавимо царат, втогді матимемо спромогу завести реформи, що є метою наших змагань. Огромна більшість нашого народу — се людність працююча, що легко піддається під соціалістичну пропаганду, і се нам позволяє