Читати книгу - "Червоний РубІн , Arachne "

- Лежати! — вигукнув один із спецназівців, спрямовуючи зброю прямо на Бйорнсена.

Той завмер, не опираючись. Фредерік ступив уперед, дивлячись на Бйорнсена з холодною впевненістю.

— Гра закінчена, Генріку.

Генрік Бйорнсен застиг всього на мить, оцінюючи ситуацію. Його очі звузилися, обличчя перекосилось у гримасі люті. Він розумів, що спецназ не дасть йому жодного шансу на втечу, але чи це був кінець? Ні. У голові Бйорнсена прокручувалися десятки планів, і серед них один здавався особливо запеклим, але можливим.

- Лежати! — повторив спецназівець, роблячи крок уперед.

Бйорнсен, здавалося, підкорився. Його руки повільно потяглися вгору, але потім раптово він рвонувся у бік столу, з неймовірною швидкістю активувавши кнопку під кришкою.

- Всім назад! — вигукнув Андреас, але було вже пізно.

Зі стелі почувся механічний шум, і миттю в кімнату ринув густий сірий дим. Вентиляційна система кабінету почала працювати з шаленою швидкістю, заповнюючи простір щільною завісою, яка позбавляла видимості. Це був продуманий засіб захисту, розроблений спеціально для таких випадків.

Фредерік, намагаючись не втратити самовладання, закричав у рацію:

- Маски! Швидко!

Спецназівці миттєво натягли на обличчя респіратори, тоді як Бйорнсен метнувся до бокових дверей, які вели до секретного виходу.

- Він іде! - прокричав Андреас, намацуючи шлях крізь дим. - За ним!

Міа, яка стежила за операцією через монітори, бачила, як Бьорнсен кинувся в тунелі, про які вони довідалися напередодні. Тепер їхня мета була не просто його схопити — треба було перешкодити йому покинути маєток і активувати плани знищення всіх даних.

Ерік, який перебував на зв'язку, швидко ввів команди до своєї системи, заблокувавши будь-які сигнали з приміщень маєтку.

— Я закрив усі виходи в мережу. Він не зможе викликати допомогу, — здавлено сказав Ерік через мікрофон, зосереджено працюючи над наступною лінією захисту.

Тим часом Фредерік, Андреас і спецназ, рухаючись майже навпомацки, продиралися через завісу диму. Коли видимість частково відновилася, Фредерік помітив прочинені бічні двері і крикнув:

- Андреасе, туди! Він не піде!

Вони кинулися навздогін за Хенріком, який уже мчав підземним тунелем. Ліхтарі на їхній зброї вихоплювали тьмяне світло від стін, а луна кроків лунко відбивалася у вузьких коридорах.

— Він знає ці ходи, як п'ять своїх пальців, — пробурмотів Андреас, прискорюючи кроки.

Раптом попереду почувся різкий скрип металу — Хенрік намагався закрити за собою важкі сталеві двері, які вели ще більш глибокий рівень тунелів.

- Швидше! — скомандував Фредерік, і вони втрьох врізалися в двері, перш ніж вони зачинилися. Сталевий гуркіт пролунав по підземеллю, коли двері насилу піддалися їхнім зусиллям.

Генрік зупинився всього на кілька метрів попереду, важко дихаючи і оглядаючись на переслідувачів. Його очі бігали з боку в бік, і було видно, що він шукає вихід.

- Ти не підеш, Бйорнсен, - холодно сказав Фредерік, націливши зброю.

Але Генрік не збирався здаватися без бою. В останній відчайдушний момент він дістав із внутрішньої кишені невеликий пістолет і вистрілив, цілячись у Фредеріка.

Андреас встиг зреагувати швидше - в його руках блиснула зброя, і кілька точних пострілів потрапили в руку Бйорнсена, змусивши його випустити пістолет. Хенрік захитався, опустившись на коліна, стискаючи закривавлену руку.

- Тепер все, - спокійно промовив Андреас, наближаючись до бранця. - Кінець гри.

Фредерік підійшов ближче, дивлячись на Бьорнсена з непохитною рішучістю.

- Ти програв. І цього разу тебе ніхто не врятує.

Спецназівці оточили Бйорнсена, застібаючи на його зап'ястях кайданки.

Спецназівці надійно зафіксували Хенріка, і за кілька хвилин його вже виводили з тунелю. Той, здавалося, остаточно упокорився зі своєю долею, але в його очах все ще тлів відблиск похмурої рішучості.

Коли Генріка вивели на поверхню, до них підійшов капітан спецназу — міцний чоловік із різкими рисами обличчя. Його форма виділялася символом елітного підрозділу, який служив короні. Золота корона на тлі щита з хрестом була символом одного з найтаємніших підрозділів, відомого лише під кодовою назвою "Крило Одіна".

— Гарна робота, — холодно сказав капітан, кивнувши Фредеріку та Андреасу. - Ми візьмемо його під свою опіку. Можете допитати його в нас. Ми маємо всі необхідні ресурси для того, щоб він заговорив.

Фредерік, примружившись, обмінявся швидким поглядом з Андреасом, перш ніж відповісти:

- "Крило Одіна"... Отже, справа стає серйознішою, ніж я думав.

Капітан не відреагував на зауваження, лише підняв руку, даючи сигнал своїм людям. Генрік був надійно закутий і поміщений у броньований транспорт.

— Ми спостерігатимемо за ним цілодобово, — продовжив капітан, його голос був спокійний, але ніс у собі сталу твердість. — Він перебуватиме під нашим контролем, і якщо вам знадобиться доступ для допиту, просто скажіть. Корона розпорядилася, щоб ми забезпечили вас усім необхідним.

Фредерік кивнув, відчуваючи, що контроль над ситуацією більше не в їхніх руках, але досі довіряючи системі, в якій вони працювали. Однак, незважаючи на підтримку з боку королеви та "Крила Одіна", у нього залишалося відчуття, що боротьба ще далеко не завершена. Хенрік, хай і був захоплений, міг виявитися лише частиною ще більш складної та заплутаної гри.

— Ми допитаємо його якнайшвидше, — сказав Фредерік, дивлячись услід фургону. — Але, капітане, переконайтеся, що він не має можливості контактувати з кимось. Якщо він якось зможе передати сигнал своїм людям, то все може піти нанівець.

Капітан кивнув:

— Ми знаємо, з ким маємо справу. Хенрік Бйорнсен – важлива постать. Ми не допустимо витоків інформації.

Фредерік, спостерігаючи, як спецназ їде, відчував напругу в повітрі. Незважаючи на успіх операції, попереду було ще одне вирішальне завдання - змусити Бьорнсена заговорити і пролити світло на його зв'язок з "Тінню" та "Вороном".