Читати книгу - "Сестри назавжди, Маїра Цибуліна"

Калуш. Квартира Бурачків. Розмова між старшими членами родини.

- Чого вона лізе до Свєтки?! - сердиться Микола. - Сама з нами посварилася, обізвала, ще й винними зробила. А тепер лізе до Свєтки. Хоче помиритися.

- І яка баба дурна! - продовжує Ольга. - Чого їй на старість кудись їхати, все тут лишати.

- Ти про хліб не забула? - питає Микола.

- Ні, я пам'ятаю, - каже Ольга.

- Йди, глянь, а то ще згорить, так як сємочки колись давно.

- Ага! Точно! Пам'ятаєш, як ми Марійці казали: йди глянь чи сємочки не згоріли.

- А вона пішла і глянула, і вертається, - продовжує Микола. - Й каже, ще не всі згоріли.

- Ну, дає, - сміється Ольга.

- Що з неї візьмеш, тож Марунька, - сміється і собі Микола.

- Йду, подивлюсь до хліба, - каже Ольга, встаючи з дивана й взуваючи тапки.

За Ольгою в кухню йде і Микола. Господиня дому відкрила духовку і глянула на хліб.

- Треба випихати, - каже Ольга.

Ось вона ніжно випихає пательню з хлібом і кладе на стіл. Хліб пахне, гріє душу, вдихає силу у господиню, котра своїми руками його замісила, випекла. Через те у ньому її теплота, щедрість душі, витримка, наснага, доброта серця, усе багатство її незрівняної краси. Вміння пекти хліб Ольга перейняла у своєї покійної матері, Марії. Ще вона в неї перейняла любов до своїх дітей і готовність усім пожертвувати, аби діти лишень були ситими, здоровими і щасливими. Задля цього вона нічого не жаліє, усе дітям віддає, усю їжу, усе-усе. Сама часто голодна ходить тільки, щоб діти були ситими.

- Яка Світлана колись маленька була, - каже Микола. - Я її приніс з роддому, розвив і почав, ручками і ножками крутити. Яка вона була маленька, як кнопочка! А тепер виросла. Вже й своїх двох дітей має.

- Так, час біжить, - згоджується Ольга.

На хвилину Бурачки поринули у спогади і перша заговорила Ольга:

- Мені так смішно! - сміється вона.

- Від чого? - питає Микола.

- Коли я Світлану вперше проводжала на автобус до Франківська, - це коли вона вперше в коледж їхала, - то тоді ранок був. Лише трохи почалось розвиднятися. І чуєм ми щось гудить, біжить, вона перелякалася, думала, що то коні біжуть і запитала? Де коні біжуть? Навіть зашпорталася і впала. А то ж солдати бігли в кирзаках, через то так гуділо, ніби копита коней. Вони ж бігли в баню купатися.

- Ну Світлана дає! - сміється Микола.

В двері хтось подзвонив.

- То, напевно, вже Мунька, - каже Микола, йдучи відкривати.

Помалу ішов вечір. Зірок не було видно, бо все небо в хмарах було. Але на дворі було виднося через сніг. Було навіть чутно, як сніг рипів під ногами людей.

- Ну, що там в Франківську? - питає Ольга. - Розказуй.

- Все добре, - відказує Марійка.

- Як там Владік? Вже говорить?

- Ні, де там!

- А Мішенька як? Ходить вже?

- За дві ручки ходить, - говорить Марійка, приховуючи в собі жахливу новину, яку їй прийдеться розказати батькам, - Свєта дала тобі краплі від серця "корвалол" називається. Гарні краплі!

- А ти її нащо розказувала, що в мене серце болить, - сварить Ольга. - Ще за мене буде гризтися!

- Я їй не розказувала про той випадок, що з тобою був. Просто казала, що в тебе серце інколи болить.

- А нащо в Свєтки забрала ліки? Може їй самій треба. В неї ж теж серце болить.

- В неї є ще одні, - відповідає Марійка. - Та й вони всього гривень коштують. Я йду тобі води принесу.

- Я не буду пити. Йди геть! Ти що! - відпирається Ольга.

- То я тобі нічого не розкажу, - каже Марійка.

- А що таке? Щось сталося? - насторожується Ольга.

Марійка пішла за водою.

- Татко, пішли, я буду розказувати, - говорить Марійка Миколі, що курив.

Микола і Ольга сіли на диван під ковдру, бо ж в хаті холодно. Марійка дала Ользі краплі і вона їх запила водою. Це була пересторога з боку тієї, щоб раптом у Ольги не сталося інфаркту, а далі сівши на крісло, почала розповідь, котра не стала радісною для них. Ольга вже й плакати почала.

- А через що таке сталося? - питає Микола.

- Свєтка як тиждень з Мішою в лікарні лежала, то їй казав один лікар, котрого сват знайшов, що при родах перших їй занесли інфекцію і їй не можна було родити аж три роки. А їй про це ніхто й не казав.

- І Міша в тій інфекції розвивався? - питає Ольга.

- Угу. Ще каже лікар, що через цю інфекцію в нього мозочок в мозку збільшився, через те він й впав.

- Мішенька наш! Бідний! - бідкається Ольга.

- Але це пройде, в нього більше не має бути приступів, - каже Марійка, а про себе думає: "Ага, не має бути! Аво, в неділю знову був. Я ще пам'ятаю, як Свєта до Володі казала: лікар ж казав, що у нього більше не буде приступів! Брехун!"