Читати книгу - "У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна"

— Дивний характер у Альфонса! — сказав він. — Потім я розповім вам його історію. А поки що ходімо оцінимо його мистецтво!

— Скажіть мені, — почав сер Генрі, коли ми всілися за обід, — як вам удалося заманити французького кухаря в цю дику країну?

— Він приїхав сюди за власним бажанням і просив прийняти його на службу. Він може сам розповісти вам свою історію!

Коли всі пообідали, ми запалили люльки, і сер Генрі описав гостинному господарю всю нашу подорож.

— Очевидно, — мовив місіонер, — що ці мазаї вистежили вас, і я дуже радий, що ви благополучно дісталися сюди. Не думаю, щоб вони зважилися напасти на вас тут. На біду, майже всі мої люди пішли з караваном, близько двохсот чоловік, а тут залишилося не більше двадцяти, щоб відбити раптовий напад. Принаймні я дам зараз же деякі накази!

Гукнувши чорну людину із саду, він підійшов до вікна і щось сказав йому тубільним діалектом. Людина вислухала, вклонилася і пішла.

— Сподіваюся, — сказав я, коли він повернувся на своє місце, — що ми не завдамо вам турботи. Ми підемо раніше, ніж ці кровожерні негідники наважаться щось зробити!

— Ви не підете! Якщо мазаї йдуть, то прийдуть, і ми влаштуємо їм теплу зустріч. Я не здатний вказати людині на двері заради всіх дикунів на світі!

— Я пам’ятаю, — продовжував я, — консул у Ламу говорив мені, що мав від вас листа, де ви писали, ніби до вас приходила людина і заявила, що бачила білих людей усередині країни. Як ви думаєте, правда це чи вигадка? Я питаю про це, бо до мене доходили чутки про існування білої раси!

Замість відповіді місіонер вийшов з кімнати і повернувся, тримаючи в руках дивовижно кумедний довгий меч.

Увесь клинок його, товстий і гострий, був дивно розфарбований, але мене здивувало понад усе, що краї меча, добре вигострені, були оброблені золотом31.

— Чи бачили ви коли-небудь такий меч? — запитав містер Мекензі.

Ми оглянули зброю і заперечно похитали головами.

— Добре, я показав вам меч, оскільки його мені принесла людина, яка запевняла, що бачила білих людей, і ця зброя більш-менш підтверджує правдивість тих слів, хоча я сприйняв усі його теревені за байку. Я розповім вам усе, що знаю про це! Якось пополудні я сидів на веранді, аж раптом увійшов бідний, жалюгідний і втомлений чоловік. Я запитав його, звідки він прийшов і що йому треба. Він завів довгу оповідь про те, що він належав до племені, яке жило далеко на півночі, було знищене іншим ворожим плем’ям, що він з небагатьма, хто вижив, утік далі на північ і пройшов озеро, назване Лага. Потім, здається, шлях його лежав до озера в горах — “озеро без дна” — так охрестив він його. Тут його дружина і брат померли від якоїсь заразної хвороби, мабуть, від віспи, і народ прогнав його зі своїх поселень. Десять днів тинявся він у горах і, нарешті, опинився в густому лісі, де його знайшов білий мисливець, і привів його до білих людей, які жили у великих кам’яних будинках. Тут він пробув із тиждень, поки одного разу, вночі, до нього не прийшов чоловік з білою бородою, “той, що лікує”, так сказав він мені. Він обстежив і оглянув його. Після цього його відвели знову до лісу, на межу пустелі, дали йому їжі та цього меча і залишили одного.

— Так, — вимовив сер Генрі, слухаючи з великим інтересом, — що ж далі?

— За його словами, він переніс багато страждань і поневірянь, тижнями харчувався тільки корінням рослин, ягодами і тим, що зміг упіймати або вбити. Врешті-решт він дістався до нас. Я так і не дізнався всіх подробиць його подорожі, тому що звелів йому прийти наступного дня і наказав старшоу слузі подбати про нього. Слуга повів його. Бідолаха страждав від корости, і дружина мого слуги не хотіла пускати його в будинок, остерігаючись зарази. Йому дали ковдру і наказали спати на повітр. На біду, поблизу від нас блукав лев, який помітив бідолаху, стрибнув на нього і відкусив йому голову. Ніхто не підозрював про це. Так скінчилося його життя і вся історія про білих людей, і я не знаю сам, правда це чи вигадка! Як ви вважаєте, містере Квотермейне?

— Я теж не знаю, — відповів я, — але в цій дикій країні так багато загадкового, що мені буде прикро, якщо ця історія виявиться вигадкою! Принаймні ми спробуємо і пошукаємо! Ми маємо намір вирушити до Лекакизера, а звідти, якщо будемо живі, до озера Лага. Якщо там живуть білі люди, ми знайдемо їх!

— Ви — відважний народ, друзі мої, — сказав місіонер з легкою усмішкою.