Читати книгу - "Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак"

А Братство живе в очікуванні війни – війни за те, щоб інші могли жити. Ми вже втратили багато братів, хто сумнівався у своїй вірі, в істинності нашого шляху – шляху Ханоя. Проте ми віримо в перемогу нашої справи, бо вже багато років ми живемо і перемагаємо завдяки тому, що щоденники Ханоя підказують нам не завжди зрозумілий для нас, але шлях, що завжди призводить до перемоги.

Тиша протрималася менше хвилини, після чого Авраал продовжив:

– І легенда, що згадує вовків, припала до місця. Вовк воістину благородна тварина. Всякі стерв'ятники, на зразок гієн і шакалів, не мають тих якостей, що є у вовка. Маючи потужні щелепи, силу і витривалість, гієни цілком можуть здолати вовка. Проте вовк хоробрий і холоднокровний. Вовк безстрашний. Шакали не атакують здобич, поки не будуть впевнені, що переможуть супротивника, тобто, щоб битися з вовком, їх повинно зібратися не два і не три, а більше. Боягузтво і підступність властиві стерв'ятникам.

Хоробрість і хитрість – риси справжнього хижака, що добуває собі їжу полюванням і захищає свою зграю до кінця. Зграя, у свою чергу, захищає кожного – і дорослого, і цуценя.

Зустрічі зі справжнім хижаком, кровожерним і безпристрасним вбивцею – вовком або тигром, стерв'ятники бояться. Вовк же, відчуває чужий страх і живиться ним. Чим сильніше і досвідченіше вбивця, тим холоднокровніше він поводиться. Сила в спокої. Слабкий панікує і намагається сховатися, сильний же спокійно шукає можливості напасти і отримати перемогу. Вовк не переживає почуття ненависті, він підвладний прадавнім інстинктам і впевнений, що рівних йому немає. Він вступить у сутичку зі звіром більше і сильніше його.

Битися вовк буде обачливо і хитро, терпляче вичікуючи слушної нагоди, доки ворог остаточно не ослабне. Але в будь-якому випадку битися він буде! І кожен бій для вовка, як останній. Тому і прозвали вовчий погляд "Мецуки сутемі", що означає – погляд того, що йде на смерть. Вовк втілює рішучість йти до самого кінця. Готовність стояти на смерть за те, що для нього дорого – за сім'ю, за зграю і за своє життя. Вовча готовність стояти до останнього добре видна і звірові, і людині.

Саме завдяки цій якості, справжні воїни перемагають задовго до початку сутички.

Навкруги стояла тиша, всі уважно слухали, навіть Агіас і Серафім припинили свою дуель поглядів і в’їдливих слів. Тарсіша уявила великого, статного, благородного звіра, що з під лоба дивиться прямо їй в очі. Дивно, але зараз її не лякала зустріч з цим хижаком, а якось особливо хвилювала. Вона і раніше знала, що вовк – звір розумний. Слухаючи розповідь старого, вона віддавалася своїм думкам.

– У вовка велика душа. – Говорила циганка. – Цей звір людяніший, ніж багато із нас.

Роздумуючи, дівчина відмітила, що ця горда тварина їй дуже нагадує коханого Дітара. Він усміхнувся. Надіша теж посміхалася, дивлячись на Агіаса.

– Він точно вовк. Такий же хоробрий і спокійний.

– Слуги Ханоя…, – Дітар задумливо вимовляв слова, відділяючи кожне. – Такі слуги, часто бувають кращими друзями: благородними і вдячними. Чому так багато на моєму шляху шакалів та гієн, і так мало вовків?

– Чи не занадто ти чутливий, до всіляких легенд, Дітар? – Їдко запитав Серафім.

– Чому засудженому перед стратою прийнято зав'язувати очі? – Втрутився Авраал. – В народі здавна вважалося, що погляд людини, що знаходиться на порозі смерті, несе в собі колосальну енергію, здатну завдати непоправної шкоди тим, на кого він дивиться. Ти не віриш в таке, а коли відчуєш на собі, то навряд чи встигнеш комусь розповісти. Подумай про це.

– Ну хіба це робиться не зі співчуття до засудженого? – здивувалася Тарсіша.

– Хто знає. Хто знає? Закони і порядки, як людські, так і вовчі, пишуться кров'ю, Тарсіша.

Новий день вже був у розпалі. Сонце наближалося до зеніту.

Дітар і Тарсіша вийшли на вулицю. Авраал відправив командира вартових поставити собі мітку – татуювання, символізуючи мету місії. На зап'ястку правої руки юнака з'явилися загадкові знаки, взяті з книги Ханоя, нагадування – "2805".

– За цими цифрами ховається вхід у Підземний Світ. Дітар, ти повинен розгадати їх значення.

Відволікаючись від болю, чернець продумував стратегію їх походу. Схоже, Авраал вірив у їх успіх, і навмисно надав йому всю повноту влади та відповідальності у їх загоні. Поряд стояла Тарсіша, з цікавістю спостерігаючи за тим, що відбувається. Дуже вже їй хотілося розпитати ченця, що робив татуювання Дітару, про символи і значення малюнків на тілі, але вона ніяк не могла наважитися.

– Краще відвернуся на щось інше. – Подумала дівчина, і її увагу одразу притягнула маленька подія в густій, зеленій траві під тінями дерев.

– Дивися, Дітар. – Вигукнула вона, зацікавлено розглядаючи щось за кілька кроків. Обернувшись і побачивши, що той не може перервати нанесення клейма, стала розповідати. – Пробач. Тільки що, бджола вжалила павука, а раніше він заплутав її у своє павутиння. Обоє загинули. У череві павука досі видно бджолине жало.

Дівчина зітхнула.

– На перший погляд може здатися, що світ повний безглуздого насильства. – Відповів Дітар. – Але павук добував собі їжу, а бджола, ціною життя, відстояла свою свободу.

Татуювання було нанесене і закрите від попадання вологи щільною тканиною. Тарсіша і Дітар повернулися в бібліотеку. Там обстановка знову розжарювалася. Серафім, що не звик до розсудливості і спокою, ледве стримував себе в руках. Не здійснюючи нових нападок на Агіаса, він докладав раді:

– Орхана і Османа ще не знайшли. Ми припускаємо, що їх вже вбили десь у джунглях. Провізії і зброї у них не було. Обоє вибилися з сил в сутичці. Навряд чи вони змогли далеко піти і не звернутися по допомогу. Але хто захоче допомогти біглим з Монастиря? Хто захоче стати їх посібниками і накликати на себе гнів Братства? До того ж – мертві ченці для місцевих жителів набагато безпечніші за живих. Ми продовжуватимемо їх пошуки.

Якщо втікачів не вбили люди, то вже звіри, грифи або канібали, яких розвелося немало навколо храмів і селищ, точно їх прикінчать.

Авраал трохи нервував, що з ранку пройшло вже немало часу, а основні цілі