Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

померлого святого вчителя й попередніх, котрі там жили, преподобних отців, став наслідником і досконалого їхнього в чеснотах життя, через що й інша братія почала приходити до нього, зволяючи з ним жити і бажаючи мати його собі за наставника та вчителя. Між них був і Марин, чоловік добрий і цнотливий, після нього Іван та Христофор, після них Захарія, благочестивий муж; також двійця злобних людей, Сергій та Стефан, — про них пізніше буде мова. По тому інших шість — їхні імена є записані у книзі тих, що служать Христові. І, влаштувавши при печері монастиря, жили задля Бога, маючи собі ігуменом преподобного Стефана, а харч собі здобували від поту лиця свого і від діла рук своїх. Сам преподобний Стефан умів добре писати книги і, продаючи їх, себе та інших виживлював. Бог же, котрий живив Ізраїля в пустелі, і цим рабам своїм подавав на всяку потребу, тож збувалося щодо них слово євангельське: "Шукайте ж найперш Царства Божого і правди Його — а все інше вам додасться".

Примножилися учні, і побачив святий Стефан, що не може жити у безмов'ї, — затуживши щодо цього, покликав вищезгаданого Марина і, доручивши йому начальство й управу монастирську, сам на іншому горбі тієї гори вчинив собі вельми малу келію без даху і в ній зачинився, маючи від народження свого сорок і два роки. І так, безмовно наодинці пробуваючи, співбесідував із Богом ненастанною молитвою, одначе й там від тих, котрі шукали користі від нього, утаїтися не зміг, як не може місто сховатися, котре стоїть на верхівці гори, так само й те, що носить аромати, не утаїться, тож і чеснотлива людина, яка вийшла на верхи досконалості, як на гору, і яка добрими ділами, ніби ароматами, пахтіє, сховатися і втаїтися не може. Не зміг, отож, преподобний Стефан вільним стати від тих, котрі приходили до нього користі заради, бо, як бджоли на мед летять, так (розходилася надовкіл добра слава про його святе життя) стікалися до нього звідусюди правовірні і від його навчительних словес та життя жорстокого багато брали користі і наставлялися на прискорбну путь, що веде до вічного життя, і не тільки чоловіки, але й жінки. З-поміж них була одна вдова доброродна й славна, на ймення Анна, котра залишилася після чоловіка свого молодою та бездітною, продала всі маєтки свої й роздала вбогим і, прийшовши до преподобного, постриглася від нього в іночий образ і у згаданий дівочий монастир, що звався Трихинарія, була відіслана.

По тому вмер цар Лев, котрий був родом з Ісаврії, настав по ньому син його Констянтин Копроним, котрий гірше батька свого постав на Божу Церкву, ікони святі відкидуючи і вогнем палячи. А що був викритий у єресі своїй од багатьох найкращих і премудрих мужів іночого чину і словесно ними був переможений, постав невгамовною ярістю на іноків, гонячи їх пребагато і всіляко огуджуючи, образ іночий називаючи одежею тьми, іноків же найменовуючи недостойними спогаду ідолопоклонниками через те, що завзято дотримуються поклоніння святим іконам. Зібрав, отож, беззаконний усю множність людей нерозумних, котрі слухали його повелінь, поклав перед ними чесні хрести, і святе Євангеліє, і божественні Тіла та Крові Христової таїни поставив та й повелів усім присягати із клятвою, щоб не поклонятися іконам, але називати їх ідолами, з іноками ж спілкування не мати і Пречесних Дарів із рук їхніх не приймати. Всяк же, кому трапиться зустріти інока, нехай каменем кидає в нього, називаючи його помороченим, сином пітьми, безпам'ятним та ідолопоклонником.

Відтак помер Анастасій, злочестивий патріярх, якого цар Лев вивів на патріярство після святого Германа; замість нього ж знайшов Копроним одного однойменного й однодумного собі інока Констянтина, його посадив на патріяршому престолі своєю владою, без усякого собору та вибрання сам його на амвона вивів і своїми руками омофор на нього наклав, зголошуючи, що достойний він святительського патріяршого сану. По тому обидва, порадившись, послали грамоти в усі міста й країни, закликаючи єпископів до царського міста, щоб учинити собора на ікони. І можна було тоді бачити у Візантії безбожне із безсоромним дерзновення та безстрашшям діло, яке діялося, бо і священні посудини, в яких здійснюють Божественні Таїни, биті були ногами через іконне на них зображення, а святі ікони одні в болото, інші в море, ще інші у вогонь кидали, а ще інші сокирами розсікали і роздробляли. У церквах же, де чудове було іконне зображення, одне залізом зістругували злочестиві іконоборці, інше вапном замазували. Преславну ж оту й пречудову церкву Пресвятої Богородиці у Влахернах, котра була прикрашена невимовно гарно, а всередині її стіни мали дивним і премудрим мистецтвом зображення всього життя Христа з людьми та чудес Його, почавши від воплочення аж до розп'яття та воскресіння, — усе те було красно зображено золотою барвою, — ту святу церкву беззаконний цар Копроним, ніби царицю від порфири, від іконної краси її оголив, золоте писання і кам'яні прикраси до кінця погубив, з верху аж до низу стіни обідрав, а замість ікон святих повелів намалювати на тих стінах дерева, звірів та птиць. І здійснились у той час слова Давидові: "Боже, погани ввійшли до спадку Твого, осквернили церкву святу Твою. Рабів Твоїх трупи вони віддали на поживу для птаства небесного, тіло Твоїх богобійних — звірині земній", — бо мощі святих нетлінних безчесно викидали, або у вогонь, або в море вкидали, або поза місто витягали, або згори у кручі та зарості викинуті бували, а хто стояв дерзновенно за честь святих ікон, тих мучительна рука іконоборців немилостиво мучила і гіркій смерті віддавала, кров їхню, як воду, проливаючи і тіла їхні без погребу на з'їжу птицям та звірам викидаючи. Тоді правовірним була скорбота велика, якої не було від початку світу; а найбільше поставали на іноків. Із них багато прибігло на Авксентієву гору до преподобного Стефана, шукаючи від нього добрї ради і душекорисного наставлення. Він-бо словами своїми втішав їх і навчав міцно аж до крові стояти за благочестя, а тим, хто не має такої моці і хто мучення боїться, радив утікати до чужих країв, де немає такого іконоборчого єретицтва та гоніння. Тоді запустіли монастирі візантійські, і вже годі було побачити іночий чин у царському місті, бо одні, стоячи при православ'ї, поклали душі свої, другі — побиті, інші із правовір'ям укупі і життя своє хотіли зберегти та й розбіглися у різні країни, і по лиці всієї землі розсіялися.

Був у літо після Різдва