Читати книгу - "Страви сердечні, Агата Задорожна"

Вночі я не спала. Кожен шерех змушував мене стиснутися на ліжку і прислухатися, прислухатися аж доти, поки у вухах не чулося постійне дзижчання невидимих комах. А Арден у спальню так і не повернувся – проводив чергову ніч у кабінеті, допрацьовуючи складний, майже неможливий ритуал. 

Тож я заснула вже після світанку – коли перші бліді, майже прозорі промені сонця пробилися у багато обставлену кімнату. Кімнату, що зовсім скоро буде по праву моєю, дарованою не з жалості, а з любові. 

Мені здавалося, що я закрила очі всього на мить – але коли відкрила їх знову, зробила це від того, що хтось тіпав мене за руку. 

– Марі, прокидайся. Швидше, інакше не встигнемо, – голос пані Циндри змусив мене миттю сісти у ліжку. 

– Що? – дезорієнтовано запитала я. В очі вдарило західне помаранчеве сонце. – Що?! 

Я підхопилася з ліжка так різко, що жінці в ідеально відпрасованій ситцевій сукні довелося відступити. 

А вона виглядала не так, як зазвичай – з голови зник звичний чепчик, а ідеально зализана зачіска перетворилася на вміло вкладені сиві локони, що спускалися ледь не до талії. 

– Я проспала! – вигукнула я, озираючись навкруги. Аодхан вже десь щез, і в кімнаті були тільки ми двоє. – Забула про роботу! Боги, пробачте мені, пані Циндро…

Я заметалася спальнею, намагаючись відшукати свій фартух і чепчик, але жінка вхопила мене за руку. 

– Спинися, Розмарі, – сказала вона на диво спокійно. – Все гаразд. Я подбала про те, аби ти отримала вихідний. Кухарки сказали мені, що тобі було зле попередніми днями. 

Я повільно кліпнула. 

– Сказали?.. – повторила невпевнено. 

– Та я й сама бачила, – стурбовано мовила пані Циндра, складаючи свою шовково-гладку долоню мені на плече. – Треба було раніше відправити тебе на відпочинок. Зовсім запрацювалася – останній тиждень твої мішки під очима за милю можна помітити. 

Я кліпнула ще раз. Певно, воно й справді було так – спала я не найкраще. Та не через роботу – якраз одна тільки вона й приносила мені можливість не думати – а через Ардена. Через те, що на нього, на мене – на нас – чекало в День середини зими. 

Тож я повільно кивнула до пані Циндри. 

– Добре, що ти заснула. Якраз виглядаєш так, наче добре відпочила для балу, так? 

– Якого ще балу? 

Від одного тільки слова про бал я застигла, а кров почала швидше текти судинами. Я відчувала її бій у самих вухах і через це ледь не прослухала відповідь економки. 

– Балу середини зими, звісно! 

Коли я лягла в ліжко, від балу, від ритуалу та зустрічі з Арденом мене відділяла ціла доба. А зараз до цієї миті залишилося кілька нещасних годин, що стікали разом із сонцем, що вже майже сховалося за модриновим лісом. 

– А мені навіщо бути до нього готовою? – обережно поцікавилася я. 

І в ту ж таки мить в очі мені запав великий тканинний пакунок, що пані Циндра завбачливо склала на велике оксамитове крісло. 

Пані Циндра підняла брови, а тоді махнула рукою. 

– Ох, то ти ж і не знаєш! Справді, у Зимовому замку вже так давно не було балів… 

– Чого не знаю?

Пані Циндра тим часом взялася за пакунок. Шар сірої цупкої тканини спав, а під ним, як я вже й здогадувалася, опинилася сукня. Зовсім не схожа на ту, що я вдягала, коли мене на бал покликав Лор’єн. Вочевидь, набагато дешевша – це було очевидно й з відсутності перлів і камінців, і з кількості шарів у спідницях. 

Та я однаково підійшла ближче та обережно торкнулася блакитної та насичено-синьої тканини кінчиками пальців. Шари напівпрозорої органзи злітали від грудей до самої підлоги, закінчуючись невеликим шлейфом, що переливався, наче темне бурхливе море. 

– Вона вже застаріла, та все ж, – критично сказала пані Циндра. Та у її голосі я вчула якусь нотку ностальгії. – Колись я вдягла її на свій перший бал – такий, як цей. 

– Як цей? – повторила я луною, все ще не в змозі відірвати погляд від переливів сукні. Але що це за бал, на який кличуть економку та слуг? 

– В Середину зими всі рівні. В південній залі для нас буде окреме святкування. Але можна попівночі прослизнути й до аристократів. Можливо, станцюєш з одним лордом…

Я могла поклястися, що пані Циндра – ця стримана жінка з ідеальними манерами – підморгнула мені! 

Цього разу все було зовсім не так, як тоді, коли мене готували до балу дві мовчазні покоївки. Почувши бурчання в мене в животі, вона негайно подзвонила у дзвоник, і Ейвор за кілька хвилин принесла цілу тацю з їжею. Вона вже була одягнена у гарну сукню з льону ледь помітного зеленого відтінку, і не пішла, а всілася у кріслі, коментуючи усе, що бачила перед собою. 

В сукні не було корсету – тільки декоративна шнурівка спереду – тож я з’їла обидві канапки, випила чаю, з’їла жирного пісочного печива, густо намащеного абрикосовим джемом, і тільки тоді 

– Яка краса! – вигукнула Ейвор, відвернувшись від столу. Вона розважала себе тим, що ставила на папірці десятки відтисків печаті, що знайшла у шухляді стола. Я ж зазирнула у дзеркало й була змушена погодитися: сукня й справді сиділа так, наче була шита прямо на мене.