Читати книгу - "Страви сердечні, Агата Задорожна"

Від ніжно-блакитного до підлоги вона переходила у насичено-синій, наче якась бурхлива хвиля, чи то засніжена гора – прямо як такі, що були повсюди навколо в Елморі.

– Готово! – проголосила пані Циндра. Вона востаннє обсмикнула мені сукню на напівпрозорих рукавах, а тоді відійшла, аби помилуватися своєю роботою. 

– Ну то ходімо вже швидше, ходімо! – Ейвор підірвалася з крісла та вже кинулася до порогу. Я ступила за нею, а тоді спинилася. 

– Я… – почала повільно. Була ще одна справа, яку я мусила виконати. – Йдіть без мене. Я скоро приєднаюся. 

Пані Циндра подивилася на мене хіба що крапельку здивовано, але нічого не сказала. А тоді обидві жінки вийшли з кімнати, обережно причинивши за собою двері. Я почекала, поки їхні кроки не стихнуть десь вдалині, і тільки тоді обережно видихнула. 

Стягнула з шиї одну з підвісок і втупилася поглядом у перстень. 

А тоді знизала його з ланцюжка і зважила на долоні. Якщо прийму його, стану леді Елмор. 

Чомусь здавалося, що це стане остаточним свідченням, що попереднє життя зникло назавжди, і що його вже не повернути. І розуміння це… лякало. Та не сильніше, ніж думка про життя, де не буде Ардена. 

Тож я, не даючи собі можливості передумати, вдягнула перстень. 

Чомусь я очікувала, що щось має статися: магія закружляє виром, чи, на худий кінець, вдарить блискавка з громом. Та нічого подібного не відбулося. Десь на віддалі я чула шум замку, цокотів великий годинник у кутку, та й  усе. 

– Марія Елмор, – чомусь тихо сказала я, наче пробуючи це нове ім’я на смак. – Графиня. Леді Марія. 

Від самого звучання стало смішно, і я не втримала посмішки. Тепер, коли я нарешті зважилася повністю бути з Арденом, здавалося, що жодне прокляття не може нам нашкодити. Що все має скластися ідеально. 

Я кинула останній погляд на себе у дзеркало, а тоді рішучими кроками наблизилася до дверей. Потягнула за ручку, і та легко піддалася – аж надто легко. 

А наступної миті двері розчахнулися, і переді мною постала ніхто інша, як Мірика Елмор.