Читати книгу - "Консуело"

— Бачите, сама думка ця, мабуть, не прийшла б мені в голову, якби я не мав із собою всього, що потрібно для її виконання. Ми з вами однакового зросту, що робить більше честі вам, аніж мені, а в мене в мішку є зовсім новий костюм, який цілком змінить вашу зовнішність. От історія цього костюма: мені надіслала його моя мила мама; думаючи зробити мені корисний подарунок і бажаючи, щоб я був пристойно одягнений, коли з'явлюся в посольство на заняття з панянками, вона вирішила замовити в себе в селі вишуканий костюм по нашій тамтешній моді. Правда, костюм мальовничий і матерія гарна, ось побачите. Але уявляєте, яке враження я справив би в посольстві та яким вибухом сміху зустріла б мене племінниця пана Метастазіо, якби я показався в цьому сільському козакині й у цих широчезних збористих штанях! Я подякував бідній мамі за її добрий намір, а сам вирішив продати костюм якому-небудь нужденному селянинові або мандрівному акторові. От чому я й захопив його із собою, але, на щастя, не знайшов нагоди збути. Тутешні жителі стверджують, що костюм старомодний, і запитують, польський він чи турецький.

— А от нагода і трапилась! — вигукнула, сміючись, Консуело. — Думка ваша чудова, і мандрівна акторка цілком задовольниться вашим турецьким костюмом, штани в якому, до речі, дуже схожі на спідницю. Купую його у вас, щоправда, у борг, а ще краще — з умовою, що ви відтепер стаєте касиром нашої «скриньки», як висловлюється, кажучи про свою скарбницю, прусський король, і будете оплачувати мої шляхові витрати до Відня.

— Там видно буде, — мовив Йосиф і поклав гаманець до кишені, з твердим наміром не брати за костюм грошей. — Тепер залишається переконатися, чи підійде вам костюм. Я зайду ген у той гай, а ви йдіть за скелю: там скільки завгодно місця, і ви зможете переодягтися спокійно й у цілковитій безпеці.

— У такому разі виходьте на сцену, — відповіла Консуело, вказуючи на гай, — а я піду за лаштунки.

Не встиг її шанобливий супутник, тримаючи дане ним слово, заглибитися в гай, як дівчина, сховавшись за скелю, зайнялася своїм перетворенням. Коли Консуело вийшла зі сховища й глянула у воду джерела, що послужило їй дзеркалом, вона не без деякого задоволення побачила в ній прегарного селянського хлопчика, якого коли-небудь породила слов'янська раса. Її тонкий і гнучкий, як очерет, стан оперізував широкий червоний пояс, а струнка, немов у сарни, ніжка скромно визирала вище щиколотки з-під широких складок шаровар. Чорне волосся, яке вона уперто не пудрила, було обстрижене під час хвороби й тепер кільцями вилося навколо її обличчя. Вона розтріпала його рукою, додавши зачісці недбалого вигляду, що личить молоденькому пастушкові. Як акторка, Консуело вміла носити будь-який костюм, а мімічний талант допоміг їй зобразити на лиці простодушність і дурість сільського хлопця; вона настільки перетворилася, що до неї відразу повернулися безтурботність і мужність. Варто було Консуело вдягтися в театральний костюм, як вона звикла до ролі, — звичайне явище в акторів, — вона зовсім перевтілилась у зображуваний нею персонаж, відчула себе безтурботним, сильним і спритним хлопчиськом, який із задоволенням удається до безневинного бродяжництва.

Їй довелося тричі свиснути, перш ніж Гайдн, який пішов у глиб гаю далі, ніж було потрібно, чи то із шанобливості, чи то зі страху перед спокусою заглянути в розколину скелі, повернувся до неї. Побачивши перетворену дівчину, він скрикнув од подиву й захвату; хоча він і очікував побачити її зміненою, однак у першу хвилину ледь повірив власним очам. Це перетворення разюче красило Консуело, і юному музикантові вона здалася зовсім іншою.

Жіноча краса завжди збуджує в молодиків двоїсте почуття — задоволення й страху; а одяг, що надає жінці навіть в очах людей досвідчених, певної таємничості й загадковості, відіграє чималу роль у неспокійній знемозі юнака. Йосиф був чистий душею й, хай там що б говорили деякі його біографи, юнаком цнотливим і боязким. Він був осліплений, побачивши Консуело, що спала біля джерела, розчервонілу від сонячних променів, що заливали її, непорушну, ніби прекрасна статуя. Говорячи з нею й слухаючи її, він переживав досі не відчуте хвилювання, яке приписував захвату й радості настільки щасливої зустрічі. Але серце його прискорено билося всі ці чверть години, які він провів удалині від неї в лісі, під час її таємничого перевдягання. Зараз хвилювання знову охопило його, і, підходячи до Консуело, він вирішив сховати під маскою безтурботності й веселості нез'ясовану тривогу, що пробуджувалася в його душі.

Настільки вдала зміна одягу, що немов і справді перетворила дівчину на юнака, раптово змінила також і душевний стан Йосифа. На перший погляд здавалося, він був сповнений усе того ж братнього пориву жвавої дружби, що зненацька спалахнула між ним і його милим попутником. Та ж жага рухатися, бачити більше нових місць, те ж презирство небезпек, які можуть зустрітися на шляху, та ж заразлива веселість — усе, що надихало в цю хвилину Консуело, захопило і його; і вони легко, немов перелітні пташинки, рушили в путь лісами і долами.

Одначе, пройшовши кілька кроків і помітивши за плечем у Консуело прив'язаний до ціпка вузлик із речами, до яких додалося щойно зняте жіноче плаття, Йосиф забув, що мусить уважати її хлопчиком. Між ними з цього приводу розгорілася суперечка: Консуело доводила, що він і так цілком достатньо навантажений своєю дорожньою торбинкою, скрипкою й зошитом «Gradus ad Parnassum»; Йосиф же рішуче оголосив, що покладе вузлик Консуело у свою торбинку, а вона нічого нести не буде. Дівчині довелося поступитись, але в ім'я правдоподібності її ролі та для дотримання уявної між ними рівності він погодився, щоб Консуело несла на перев'язі його скрипку.

— Знаєте, — говорила вона йому, домагаючись цієї поступки, — необхідно, щоб у мене був вигляд вашого служника чи принаймні провідника, тому що я селянин, у чому неможливо засумніватись, а ви — городянин.

— Який там городянин, — мовив, сміючись, Гайдн, — викапаний підмайстер перукаря Келлера!

Юнак був трохи засмучений, що не може показатися перед Консуело в більш вишуканому одязі, ніж його вицвілий од сонця й дещо пошарпаний у дорозі костюм.

— Ні, — сказала Консуело, бажаючи утішити його, — у вас вигляд знатного юнака, що розтринькав грошики татуся й тепер повертається до рідної домівки з підручним свого садівника, співучасником його пригод.

— Мені здається, нам найкраще взяти на себе ролі, найбільш підходящі до нашого становища, — заперечив Йосиф. — Ми можемо видавати себе тільки за тих, ким я, та й ви, є в