Читати книгу - "Україна у революційну добу. Рік 1919"

937

Денник Начальної Команди Української Галицької Армії. — С. 132.

938

Див.: Левицький О. Назв. праця. — С. 179; Денник Начальної Команди Української Галицької Армії. — С. 124, 126, 132, 140, 143.

939

Денник Начальної Команди Української Галицької Армії. — С. 137.

940

Шухевич С. Назв. праця. — С. 134.

941

Бородієвич Є. Назв. праця — С. 50, 54.

942

Галан В. Батарея смерті. — Нью-Йорк, 1968. — С. 113.

943

Шкрумеляк Ю. Поїзд мерців. Картина жертв і трудів. — Львів, 1922. — С. 54–55.

944

Денник Начальної Команди Української Галицької Армії. — С. 159.

945

Денник Начальної Команди Української Галицької Армії. — С. 131.

946

Там само. — С. 130.

947

Там само. — С. 124.

948

Нагаєвський І. Назв. праця — С. 319

949

Денник Начальної Команди Української Галицької Армії. — С. 136, 146.

950

Див.: Курас І. Ф., Солдатенко В. Ф. Назв. праця. — С. 176.

951

Мазепа І. Назв. праця. — С. 166.

952

Мазепа І. Назв. праця. — С. 139.

953

Там само.

954

Там само. — С. 165.

955

Мазепа І. Назв. праця. — С. 172.

956

Там само. — С. 179.

957

Мазепа І. Назв. праця. — С. 173.

958

Див.: Гірняк Н. Останній акт трагедії Української Галицької Армії. Спогади учасника подій за час від половини грудня 1919 до половини вересня 1929 р. — Нью-Йорк, 1959. — С. 13–19.

959

ЦДІАЛ. — Ф. 581. — Оп. 1. — Спр. 140. — Арк. 1–4.

960

ЦДІАЛ. — Спр. 32. — Арк. 2–3.

961

Гірняк Н. Назв. праця. — С. 34.

962

Гірняк Н. Назв. праця. — С. 24–25.

Довідки

1

Довідка: Андрієвський Панас (Опанас) Михайлович (1878–1955) — український політичний, державний діяч, юрист. Народився в Уманському повіті на Київщині. Закінчив юридичний ліцей у Ярославлі (1906 р.), займався адвокатською практикою в Києві. В 1917 р. — член Української партії соціалістів-самостійників, входив до її керівного ядра. 13 листопада 1918 р. П. Андрієвського обрали до складу Директорії. Прихильник парламентської моделі державного устрою. Конфліктував з С. Петлюрою. Після заколоту В. Оскілка, до якого мав причетність, був у травні 1919 р. виключений зі складу Директорії. Перебуваючи в еміграції в Чехословаччині, займався педагогічною діяльністю.

2

Довідка: ЩОРС Микола Олександрович (25 травня (6 червня)1895 р., м. Сновськ Чернігівської губернії — 30 серпня 1919 р., с. Білошиця Коростенського повіту Волинської губернії) — український радянський військовий воєначальник.

Народився в сім'ї залізничного майстра. Закінчив військово-фельдшерську школу в Києві та прискорений курс Віленського військового училища в Полтаві (1916). В роки Першої світової війни військовий фельдшер, потім — молодший офіцер на Південно-Західному фронті, в 1917 р. — підпоручник.

Повернувшись після розвалу російської армії в рідні місця, створив у лютому 1918 р. в Сновську партизанський загін. Частина влилася до об'єднаного загону Новозибківського району, яким під час відсічі австро-німецьким окупантам командував М. Щорс. У вересні 1918 р. сформував у районі Унечі («нейтральна зона») з окремих повстанських загонів 1-й Український радянський полк ім. Богуна. Командував ним в боях з німецькими окупантами, гетьманцями. З листопада 1918 р. — командир 2-ої бригади 1-ї Української радянської дивізії (Богунський і Таращанський полки), яка в боях проти військ Директорії зайняла Чернігів, Київ, Фастів, інші міста і села Чернігівщини й Київщини. 5 лютого 1918 р. М. Щорс був призначений комендантом Києва. З 6 березня до 15 серпня 1919 р. — командир 1-ї Української радянської дивізії, яка в процесі наступу зайняла Житомир, Вінницю, Жмеринку, одержала серйозні перемоги над петлюрівцями в районі Сарни- Рівне — Броди-Проскурів, а влітку 1919 р. вела запеклі бої з польськими і петлюрівськими військами і змушена була відступати на схід. З 21 серпня 1919 р. М. Щорс став командиром 44-ої стрілецької дивізії (до неї влилася і 1-а Українська радянська дивізія). Під час оборони Коростеня на передовій лінії вогню був убитий. Тіло було вивезено й захоронено в Самарі.

3

Довідка: ГРЕКІВ Олександр Петрович (24 листопада 1875 р., с. Сопич Чернігівської губернії — 2 грудня 1959 р., Відень) — український військовий діяч.

Закінчив гімназію, Московський університет, Московське військове училище. Учасник російсько-японської війни. Далі служив у Туркес- тані, навчався в академії Генерального штабу. У роки Першої світової війни — на Південно-Західному фронті, начальник штабу 24-ї піхотної дивізії, командир полку 1-ої гвардійської дивізії, начальник штабу 6-го армійського корпусу, з 1915 р. — генерал-майор. У 1917 р. О. Греків прилучився до українізації армії. Командир 11-ої Сердюцької дивізії, в січні 1918 р. — начальник штабу Київського військового округу. З 30 березня 1918 р. — Військовий міністр УНР. Під час гетьманату заарештований. Після відновлення УНР призначений Директорією головнокомандувачем українського Південного фронту. З 9 січня 1919 р. — військовий міністр УНР, наказний отаман. Очолював військову делегацію УНР на переговорах з представниками Антанти в Одесі й Бірзулі.

25 травня 1919 р. призначений командувачем УГА. Провів відому Чортківську офензиву (червень 1919 р.). В липні 1919 р. виїхав з місією до Румунії, пізніше — до Австрії. Залишився у Відні на еміграції. Співпрацював з УВО-ОУН.

У серпні 1948 р. заарештований у Відні органами НКВС і засуджений до заслання в Сибір строком на 10 років. Помер невдовзі після звільнення.

4

Довідка: ОСТАПЕНКО Сергій Степанович (6 листопада 1881 р., м. Троянів Житомирського пов. Волинської губ. — ?) — учений- економіст, професор Кам'янець-Подільського державного університету, автор більш як 20 наукових праць.

Народився у багатодітній селянській родині. Працювати почав із 7 років, здобув початкову освіту у м. Кам'янці-Подільському, навчався в середній школі; з 1903 р. працював народним учителем на Волині (Ковельщина).

У 1905 р. був заарештований за зберігання нелегальної літератури та намагання створити селянську спілку і до 1907 р. утримувався у в'язниці м. Орла. Потім екстерном закінчив середню школу, навчався у Київському комерційному інституті, де вже на другому курсі написав наукову працю, удостоєну золотої медалі. Після одруження працював у земстві, а з 1914 р. — у Харкові, в районному комітеті з постачання та розподілу палива.

Наприкінці 1917 р. його викликали до Києва і направили як консультанта з економічною делегацією УНР до Бреста-Литовського на переговори з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною. На початку 1918 р. Голова Ради народних міністрів В. Голубович запрошував його на посаду міністра торгу і промисловості, але С. Остапенко відмовився.

Протягом 1918 р. працював