Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

Серце у Ковпервуда затріпотіло в грудях. У цю мить він віддав би всі свої мільйони, щоб схопити в обійми цю дівчину. Але йому залишалося тільки усміхнутися посмішкою вибачення.

— Поїдемо зі мною на машині в Нью-Йорк, Береніс! Якщо вашої матусі немає вдома, ви можете зупинитися в «Незерленді».

— Ні, ні, не сьогодні. Але я незабаром приїду. Я або мама повідомимо вас тоді.

Ще кілька прощальних фраз... Френк збіг сходами, сів у машину, помахав Береніс рукою, і його автомобіль рвонув уперед по рожевіючому від західних променів снігу, щоб до обіду доставити фінансиста в Нью-Йорк. О, якби йому вдалося зберегти її дружнє ставлення, її довіру! Якби ж то!

54. Потрібна концесія на п’ятдесят років

Отже, зізнання Ковпервуда Береніс вислухала прихильно, і це на якийсь час принесло задоволення чоловікові, але, по суті, ніяк сподівання його не зміцнило. Завдяки дивній грі долі молодий суперник, лейтенант Брексмар, був усунутий зі шляху Френка, а сам він отримав можливість постати перед Береніс у всеозброєнні своєї любові, відданості та готовності служити їй. Але, мабуть, Береніс розцінювала ці його наміри не настільки поважно, як він сам. І Ковпервуд ще гостріше, ніж раніше, відчув, що потрапив у тенета істоти незвичайної, котра володіє цілком самостійним і навіть своєрідним поглядом на речі, й аж ніяк не схильної коритися його волі. Може, саме це й змусило Френка остаточно та безнадійно закохатися в дівчину, а врода й її грація лише сильніше розпалили його пристрасть. Даремно твердив він собі знову і знову: «Що ж, обійдуся й без неї, якщо так усе сталося». Але сама думка про це була для нього нестерпна. Навіщо тоді гроші, слава, пошана, якщо він не може володіти коханою жінкою? Кохання! Загадкові, незрозумілі лови вітра, яких сильні прагнуть ще більше, ніж слабкі... Тепер Ковпервуд зрозумів — це відкрилося йому немов у туманному баченні. Кінцева мета слави, багатства, могутності — краса і тільки краса. Це — сплав хорошого смаку, вродженої культури, обдарованості, пристрасті, мрій такої жінки, як Береніс Флемінґ. Френк збагнув це. Нарешті втямив. А без Береніс попереду була тільки старість, морок і безмовність, що насувалися невблаганно.

Тим часом недільні часописи, підбурювані агентами та поплічниками Ковпервуда, змагалися один із одним в описі дивовиж його нової нью-йоркської резиденції, і кожна газета вважала своїм обов’язком повідомити вартість зведеного будинку і земельної ділянки та назвати імена всіх багатіїв — сусідів магната. Портрети Ейлін і Френка — кожен на півшпальти — друкувалися в супроводі живописних заміток, які деталізували на всі лади майбутні пишні прийоми цього подружжя, що завдяки своєму незліченному багатству без сумніву буде прийняте в товаристві. Однак усе це були лише газетні плітки та фантазійні вигадки репортерів. Якщо загальноміська газетна хроніка продзижчала всім вуха статками Ковпервуда, то хроніка великосвітська, яка сповіщала про життя фешенебельних кіл, жодного разу не згадала його імені. Тут безумовно позначалися підступи чиказьких ворогів Френка, котрі поширювали непристойні чутки про його минуле і чорнили його в очах тих громадських організацій, клубів і навіть церков, визнання яких служить свого роду перепусткою до раю, а то й на небеса, але на землі. Агенти Ковпервуда також, певна річ, не сиділи склавши руки, але незабаром переконалися, що досягти мети ой як нелегко! Чимало корінних жителів міста, одягнених у такі солідні світські обладунки, якими Ковпервуди навряд чи могли похвалитися, нудилися біля воріт раю, паленіючи бажанням проникнути всередину. Після того як кілька фешенебельних клубів, один за одним, забалотували його кандидатуру, після того як в аристократичній парафії Сент-Томас байдуже поклали під сукно його прохання про надання йому молитовної лави в соборі та після того як його запрошення були остаточно відхилені цілим рядом нью-йоркських мультимільйонерів, із котрими Френк зустрічався з ділових питань, він збагнув, що його чудовий палац, крім свого музейного призначення, ні на що інше йому не знадобиться.

У той же час фінансовий геній Ковпервуда приносив йому все нові звитяги, й однією з найзначніших був оборонно-наступальний союз, укладений ним із банкірським домом «Гекелмаєр, Готлеб і Ко». Переконавшись у залізній хватці Френка, котрий зумів узяти гору над своїми ворогами негайно після серйозної поразки на виборах, панове Гекелмаєр і Готлеб виявили раптову зміну в судженнях і заявили про свою готовність фінансувати будь-яке його підприємство. Як і всі грошові мішки, вони чули про тріумф Ковпервуда в зв’язку з банкрутством «Американського сірника».

— Видно, цей Ковпервуд дуже спритний чоловік, — з посмішкою зауважив пан Готлеб своїм компаньйонам. — Буду радий познайомитися з ним.

І незабаром після цього Френка запросили у величезний кабінет директора банку, де його вельми привітно зустрів сам пан Готлеб.

— Мені доводилося чимало чути про Чикаґо, — сказав пан Готлеб із легким німецько-єврейським акцентом, — але ще більше — про вас. Ви, здається, маєте намір проковтнути всі, як є, дороги в цьому місті — і електричні, і надземні, й інші?

Гість посміхнувся своєю найчарівнішою посмішкою.

— Не виключено. Але, може, ви хочете, щоб я залишив дещо і для вас?

— Ні, навіщо ж. Але я не проти взяти участь у ваших справах.

— Ви, пане Готлеб, завжди можете вступити в будь-яке з моїх підприємств. Ви знаєте, що для вас широко відчинені всі двері.

— Я подумаю про це, подумаю. Ваша пропозиція здається мені вельми привабливою. Дуже радий був познайомитися з вами.

Фінансові успіхи Ковпервуда, як він це і передбачав із самого початку, чималою мірою залежали від неухильного зростання та розвитку Чикаґо. Коли Френк Алджернон Ковпервуд уперше приїхав сюди, його очам відкрилася брудна болотиста рівнина, наспіх збиті халупи, хиткі дерев’яні містки та тісні лабіринти вуличок у діловому кварталі. Тепер чудова столиця західних штатів, населення якої вже перевалило за мільйон, велично розкинулася в окрузі Кук, захопивши добру його половину. Там, де була раніше якась жалюгідна подоба комерційного центру міста та лише зрідка траплялася солідна торговельна будівля або ошатний фасад готелю, простяглися глибокі, немов каньйони, вулиці, забудовані високими, п’ятнадцяти- і навіть вісімнадцятиповерховими будівлями різних фірм і контор, із горішніх поверхів