Читати книгу - "Не моя, Елла Савицька"

Мабуть змирившись, чоловік все-таки випустив піджак Насті з долоні.

Дівчина одернула його і зробила крок назад, повертаючи собі особистий простір.

- Прощавай, Вітю!

Розгорнулася, квапливо прямуючи до дверей.

- Я все одно не віддам тобі Алексію! - прозвучало категорично і рішуче. Настя завмерла, а потім відкрила двері і вийшла в коридор. Серце готове було з грудей вискочити. Так, за Лексі ще доведеться поборотися. Просто так Віктор дійсно не погодиться на розлучення, але тепер вони хоча б будуть жити окремо. Дихати повітрям без домішок тіранізма і жорстокості. Донька не буде боятися сказати зайвого слова і знову розквітне.

- Матусю, а можна я подзвоню Стасу і попрощаюся? - по дорозі в аеропорт Лексі склала долоньки в благаючому прохання жесту, а на руках в неї сидів улюблений плюшевий заяць. Настя перемкнула важіль передач і сумно посміхнулася. З батьком дівчинка прощалася стримано і на відстані витягнутої руки, а тут таке завзяття. Це й не дивно. Вона так прикипіла до хлопця всупереч бажанням Насті уберегти її від непотрібної симпатії. Від участі в шоу довелося відмовитися після перенесеної серйозної хвороби, але Алексія не засмутилася. Виявляється, їй не хотілося брати участь, але вона боялася зізнатися, щоб не розлютити батька. А ось репетиції дівчинка полюбила. І щиро шкодувала, коли вони перестали їх відвідувати. Дзвонила Стасу кілька разів, запрошувала в гості, але він вперто відмовлявся, за що Настя була безмежно вдячна. Її серце б не витримало такого випробування. Воно і так обливалося кров'ю, назавжди виїжджаючи з міста, яке їх звело і розлучило. Між ними знову будуть кілометри і ... вічність. Настя більше його не побачить, і буде вчитися жити по-новому, дозволяючи собі ночами діставати з пам'яті короткі моменти щастя і справжньої любові, в якій її купав Стас, а вона не цінувала. - Мааамо, ну можна?

- Так, звичайно, рідна. Я включу гучний зв'язок.

Хоча б в телефонній розмові почути його голос ...

Вибравши контакт Стаса, Настя натиснула на виклик. Пролунали гудки, а потім його бадьорий голос з легкої хріпотцою, який ворушив певні струни душі.

- Привіт, Лексі!

- Стааасе, привіт, - весело заторохтіла дівчинка. - Ти вже знав, що це я?

- Звичайно, - розсміявся хлопець. - Як твої справи?

- Ідеально! Я їду до Америки.

Повисло мовчання.

- В гості до дідуся їдеш?

- Ніііі. Назавжди. Ми з мамою повертаємося додому.

Настя кашлянула, намагаючись приховати незрозумілий для Стаса момент. Він почув.

- Ми на гучного зв'язку? - перепитав більш серйозним тоном.

- Так, - відповіла замість дочки. - Здрастуй.

- Здрастуй, - колишньої бадьорості і теплоти як і не бувало. - Всією сім'єю летите?

- Ні, тільки ми з Лексі. Вітя тут залишається. Хіба він може полетіти? Робота. Хлопці. Ти, - слова давалися важко, бо треба було придумати виправдання чому чоловік не летить з ними.

- У нас вчора закінчився контракт.

- Хіба ви його не продовжили? - здивувалася Настя.

- Ні.

- Ну, в будь-якому випадку, у нього тут багато роботи. Ми їдемо вдвох, і Лексі захотіла з тобою попрощатися.

- Я буду сумувати, Стаааасе! - сумно простягнула дівчинка, заглядаючи в екран телефону, ніби він міг її побачити. - А ти?

Кілька секунд довгого мовчання. Чути було тільки дихання в трубку.

- Я теж буду сумувати.

- Приїдеш до нас в гості?

Здається, він посміхнувся. Настя навіть чітко побачила вираз його обличчя і прикрила очі, міцно стискаючи кермо.

- Навряд чи, малятко. У мене теж багато роботи. Але ти телефонуй мені.

- Доообре. Бувай, Стасе!

- Бувай, Лексі!

- Прощавай, Стасе! - намагаючись не видати тремтіння в голосі, промовила Настя, підносячи пальця до телефону, щоб швидше скинути виклик.

- Прощавай, Настю!