Читати книгу - "Диригент, Долорес Редондо"

Мартін завив, як дикий звір, і витягнув шию, силкуючись роздивитися місце, де вибухнула кістка. Коли він завалився на бік, усі побачили білуваті сухожилля й уламки кісток, що нагадували розпущену квітку, чиї шипи проштрикнули тканину ретельно відпрасованих штанів. Револьвер випав з його рук.

«Підбери зброю згодом. Спершу треба одягнути на нього наручники».

Метнувшись до Ленкса, Амая притиснула його до підлоги, грубо вивернула лікті й защепнула наручники. Потім — майже всліпу — обмацала всю поверхню в пошуках револьвера. Поклавши його в кобуру, вона перевела погляд на Томаса, який заворожено дивився на зброю, і зробила заперечний жест. І тільки тоді — спітніла й знесилена — агентка дозволила собі впасти поряд із Ленксом. Його рідні втекли з вітальні. Вони щось кричали в глибинах будинку і телефонували до поліції. Закутий у кайданки, почасти залитий її кров’ю, Ленкс мовчки лежав і з відразою дивився на Амаю. Навіть у такій приниженій позі він не втратив своєї пихатості, притаманний йому вираз моральної вищості нікуди не подівся.

— О господи! Від вас смердить сечею, — сказав він, розпізнавши різкий аміачний запах, який раніше не міг визначити.

Важко дихаючи, Амая позирнула на нього. У голові паморочилося, вона очікувала, що будь-якої миті знепритомніє.

— Ідіот, — насилу вимовила дівчина. Вона не зомліла.

Він сказав правду: від неї смерділо. Вона здійняла руку, якою прикривала рану. Поганий знак. Кров чорніє, коли настає смерть, або набуває подібного темного відтінку в місячному сяйві. Щоправда, останніми хвилинами їй дихалося краще. Розірвавши футболку, Амая оглянула вхідний отвір кулі. Одним ривком вона витягла продірявлений мішечок із козячої шкіри, з якого текла та зловонна чорна рідина. Піднесла його до обличчя і принюхалася. Звідти доносився огидний запах гнилі та смерті. У самісінькому центрі виднілася матова бурувата куля, що нагадувала коштовний камінь у калюжі смоли. Не вірячи власному щастю, дівчина торкнулася грудної клітки й обмацала вкрите синцями місце, де відчувався біль. Жодної рани. Вона лишилася цілою і неушкодженою.

Амая розвернулася до Ленкса і вдивилася в його обличчя, здивована власною проникливістю. Та сама стрижка, той самий повсякденний костюм, той самий охайний вигляд. За вісімнадцять років геть нічого не змінилося. Він навіть носив ту саму модель окулярів (зараз вони звисали з його вуха). Чоловік, який дотримувався традицій. Поганих традицій.

Вона мовила до нього:

— Мартіне Ленксе, ви заарештовані за вбивство вашої матері, вашої дружини та ваших дітей, скоєне у Медісоні вісімнадцять років тому; за вбивство родини Ендрюсів у Ґальвестоні, вчинене вісім місяців тому. Вас затримано за підозрою у вбивстві щонайменше шести сімей у різних регіонах країни, а також за замах на вбивство вашої власної родини сьогодні в Остіні, Техас. Ви маєте право... — Вона перелічувала його права, поки до вітальні забігали поліціянти Остіна.

77. Нормальний чоловік

Будівля імені Едґара Гувера, штаб-квартира ФБР, Вашингтон

П’ятниця, 16 вересня 2005 р.

Амая підписувала купу заяв, сидячи навпроти директора в його кабінеті. Того дня Джим Вілсон одягнув бірюзовий костюм, аби конкурувати з Вердоном. Поганий вибір. Цей колір йому не личив. Вердон стояв трохи далі, обпершись об вікно, що виходило на бульвар Пенсильванії. Він нагадував імпозантного капітана флоту — діаметральну протилежність директора Вілсона.

Амая надряпала свій підпис на десятку різних документів, після чого з полегшенням відкинула ручку і позирнула на свій багаж, що стояв біля дверей.

— Ви певні, що не передумаєте і не захочете залишитися? — спитав директор, побачивши вираз її обличчя.

— Так, я певна. — Вона простягла йому папери.

— Я наполягатиму. Для ФБР буде краще, якщо ви переглянете своє рішення.

— Помер мій батько, коли Катріна підступала до Нового Орлеана, — відказала Амая, не вдаючись до пояснень. Вона вперше вимовила це вголос. Можливо, саме тому її слова пролунали достатньо емоційно й переконливо для директора.

Вілсон зрозумів, що Дюпре повідомив їй сумну звістку. Він оцінювально глянув на неї. Безперечно, ця інформація свідчила на її користь. Ловити злочинця під психологічним тиском, із таким важким тягарем на серці...

— Розумію. Можливо, згодом.

Вона зробила невизначений жест.

— Як вам відомо, ви маєте співпрацювати з судовими психіатрами, які вивчають профіль Ленкса. Такий персонаж — ще й живий! — цінний подарунок для тих, хто досліджує поведінку злочинців.

— Звичайно.

Вілсон перевірив наявність підпису в нижньому кутку кожного аркуша. Попри внутрішні конфлікти, спецоперація була проведена бездоганно й завершилася арештом небезпечного серійного вбивці, який останні вісімнадцять років посідав перше місце у списках осіб, що перебували у розшуку ФБР. Найважливішу роль відіграла тимчасова агентка, запрошена Алоїзієм Дюпре до його елітної групи польових агентів.

Найважче їм далися перемовини стосовно її повернення до Іспанії. Вони всілякими способами намагалися довести їй, наскільки важливо представити її журналістам як агентку ФБР.

Дівчина виявилася такою впертою, що зрештою їм довелося визнати свою поразку. Вона зробила поступку, виступивши на пресконференції разом із Джонсоном, який майже одужав після травми плеча, але мав носити перев’яз, що надавав йому подібності з романтичним героєм.

До них приєднався директор Вердон. Одягнена в костюм із логотипом ФБР, Амая була уособленням професійної компетентності. У стислій біографічній довідці наводилися її досягнення починаючи з дванадцяти років — чудові оцінки, назви престижних американських коледжів, де вона навчалася, Університет Лойоли, наукові звання, бездоганна професійна підготовка і сумлінна служба у ФБР (не уточнюючи, що вона дала присягу лише два тижні тому).

На екрані телевізора, що стояв за спиною Вердона, знову і знову прокручувалися кадри пресконференції. Зображення Амаї та Джонсона крупним планом чергувалися зі світлиною, взятою з офіційного архіву агента Дюпре.

Останніми днями головною сенсацією були новини про «різника родин», як охрестили його журналісти. Репортажі рясніли старими чорно-білими знімками маєтку Ленкса в Медісоні, де він убив свою першу родину вісімнадцять років тому, й останніми фотографіями його будинку в Остіні. Також додавалися портрети сеньйори Девіс, яка ховала обличчя, стараючись прошмигнути до власної домівки, і юного Томаса, який дивився прямо в об’єктив. А ще — панорама Нового Орлеана з висоти пташиного лету і низка світлин із різних зруйнованих ураганами