Читати книгу - "Гаррі Поттер і Смертельні реліквії"

І тут повітря прорізав сліпучий, зазубрений струмінь білого світла. Гаррі подумав було, що це блискавка, але Снейп упав навколішки, чарівна паличка вислизнула у нього з руки.

- Не вбивай мене!

- Я й не збирався.

Звук Дамблдорового явлення потонув у свисті вітру в гілках. Албус височів над Снейпом, його мантія розвівалася на вітрі, лице підсвічувала знизу чарівна паличка.

- Ну, Северусе? Яку вістку хоче мені переказати Лорд Волдеморт?

- Ні... ніякої вістки... я тут із власної волі!

Здавалося, Снейп збожеволів - він заламував руки, чорне волосся мотилялося навколо голови.

- Я... я прийшов з попередженням... ні, з проханням... будь ласка...

Дамблдор легенько махнув чарівною паличкою. Хоч листя й гілляччя, як і раніше, хиталося від нічого вітру, одначе те місце, де він стояв перед Снейпом, огорнула тиша.

- З яким це проханням може звертатися до мене смертежер?

- Пе... передбачення... пророцтво... Трелоні...

- Ясно, - сказав Дамблдор. - І що ж ти розповів Волдемортові?

- Усе... все, що почув! - відповів Снейп. - Ось чому... з цієї причини... він думає, що там ідеться про Лілі Еванс!

- У пророцтві не згадується ніяка жінка, - сказав Дамблдор. - Там ідеться про хлопця, що народився наприкінці липня...

- Ти знаєш, що я маю на увазі! Він думає, що там ідеться про її сина, він полюватиме на неї... і вб’є їх усіх...

- Якщо вона для тебе така важлива, - глузливо дивився Дамблдор, - то, може, Лорд Волдеморт її пощадить? Ти не попросив у нього милосердя для матері в обмін на сина?

- Я вже... я вже його просив...

- Який же ти ниций, - кинув Дамблдор, і Гаррі ще не чув такої погорди в його голосі. Снейп аж зіщулився. - Отже, тобі байдуже, що загинуть її чоловік і син? Вони можуть померти, аби тільки ти здобув те, чого жадаєш?

Снейп мовчки дивився на Дамблдора.

- То сховай їх усіх, - прохрипів він. - Тримай її... їх... у безпечному місці. Прошу тебе.

- І що я за це від тебе матиму, Северусе?

- Від мене... за це? - Снейп приголомшено дивився на Дамблдора, і Гаррі чекав, що він почне протестувати, однак той після довгої паузи сказав: - Усе, що завгодно.

Вершина пагорба зникла, Гаррі вже стояв у Дамблдоровім кабінеті, і хтось жахливо ревів, наче поранений звір. Снейп повалився долілиць у крісло, а Дамблдор похмуро стояв над ним. За якусь мить Снейп підняв обличчя. Здавалося, що після тієї розмови на вершині пагорба для нього минуло кількасот років невимовних мук.

- Я думав... ти зумієш... її... вберегти...

- Вони з Джеймсом довірилися не тій людині, - відповів Дамблдор. - Як і ти, Северусе. Ти ж, мабуть, сподівався, що Лорд Волдеморт її пощадить?

Снейп ледве дихав.

- Її син вижив, - додав Дамблдор.

Снейп смикнув головою, наче відганяв набридливу муху.

- Її син живий. Очі - точнісінько, як у неї. Ти ж, мабуть, пам’ятаєш, які очі були в Лілі Еванс?

- НІ! - заревів Снейп. - Її нема... Померла...

- Це каяття, Северусе?

- Краще б... краще б я вмер...

- А кому це потрібно? - холодно сказав Дамблдор. - Якщо ти любив Лілі Еванс, якщо ти справді її любив, то ти знаєш, як жити далі.

- Що... що ти маєш на увазі?

- Ти знаєш, як і чому вона померла. Зроби так, щоб смерть її не була марна. Допоможи мені захистити Ліліного сина.

- Йому не потрібен захист. Темного Лорда немає...

- ...Темний Лорд повернеться, а коли це станеться, Гаррі Поттеру загрожуватиме смертельна небезпека.

Запала довга мовчанка. Снейп помалу опанував себе й почав дихати рівніше. Нарешті сказав:

- Ну що ж. Ну що ж. Але ніколи... ніколи й нікому про це не кажи, Дамблдоре! Хай це залишиться між нами! Поклянися! Я цього не витримаю... тим паче Поттерів син... дай мені слово!

- Даю тобі слово, Северусе, що ніколи не розкрию твоїх найкращих намірів, - зітхнув Дамблдор, дивлячись на люте, перекошене мукою Снейпове обличчя. - Якщо ти так наполягаєш...

Кабінет зник, але майже одразу з’явився знову. Снейп крокував туди-сюди перед Дамблдором.

- ...посередність, зарозумілий, як і його батько, злісний порушник правил, постійно прагне слави, привертає до себе увагу, зухвалець...

- Северусе, ти бачиш те, що хочеш бачити, - урвав його Дамблдор, уважно переглядаючи свіжий номер «Трансфігурації сьогодні». - Інші викладачі кажуть, що хлопець скромний, приємний і доволі здібний. Мені особисто здається, що він цілком нормальна дитина.

Дамблдор перегорнув сторінку і сказав, не підводячи очей:

- Стеж за Квірелом, добре?

Барвистий вир, усе потемніло, і ось уже Снейп і Дамблдор стоять недалеко один від одного у вестибюлі, а повз них проходять у свої гуртожитки учні, що затрималися на Різдвянім балу.

- Ну? - пробурмотів Дамблдор.

- У Каркарофа теж потемніла Мітка. Він у паніці, боїться відплати. Ти ж знаєш, як він допомагав міністерству після падіння Темного Лорда. - Снейп скоса зиркнув на Дамблдорів профіль з гачкуватим носом. - Якщо Мітка почне пекти, Каркароф має намір тікати.

- Справді? - тихо сказав Дамблдор, зачекавши, коли повз них пробіжать, хихочучи, Флер Делякур і Роджер Девіс. - Ти теж хочеш утекти з ним?

- Ні, - заперечив Снейп, дивлячись, як віддаляються Флер і Роджер. - Я ж не такий боягуз.

- Так, - погодився Дамблдор. - Ти набагато відважніший за Ігоря Каркарофа. Знаєш, іноді мені здається, що Сортувальний Капелюх наплутав...

І він пішов, покинувши враженого Снейпа...

А тепер Гаррі знову стояв у директорському кабінеті. Була ніч і Дамблдор, похилившись набік, сидів у своєму схожому на трон кріслі за письмовим столом, як видно, напівпритомний. Права рука звисала, почорніла й обсмалена. Снейп бурмотів заклинання, спрямувавши чарівну паличку на зап’ястя цієї руки, а своєю лівою рукою тим часом перехиляв Дамблдорові в горло кубок, повний густого золотистого зілля. Минуло кілька секунд, Дамблдорові очі закліпали й розплющилися.

- Навіщо, - без жодного вступу запитав Снейп, - навіщо ти надів цей перстень? Ти