Читати книгу - "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ми володіємо криком, Каздане. Отець, Син і Крик. Ось наша Трійця!
Ноги в Каздана підгиналися. Повіки горіли. Вийти звідси. Треба дертися нагору. Поки він тут не впаде й уже не зможе підвестися.
— Невже ти не відчуваєш красу нашого проекту, Каздане? Замах, здійснений силою одного голосу. Відбиток чистоти у вашому жалюгідному світі. Знак благодаті на вашому ницому існуванні. Ніхто нас не зрозуміє. І це нерозуміння вже буде нашою винагородою. Знаком вашої пересічності.
Якого біса зволікає Волокін?
Невже їх там так багато вгорі, що він не може атакувати?
— Ми допомагаємо народитися Новій Людині, Каздане! Треба поступитися їй місцем! Це елементарний закон еволюції. Усе, що відбувалося досі, тільки пролог до того, що має відбутися сьогодні. Виходьте звідти й упадіть ниць! Ви повинні приєднатися до невтримної ходи нашого прогресу! Ви повинні схилитися перед волею Бога!
Каздан упав навколішки. Його обличчя було залите слізьми. Горло здушило. Тіло шкварчало, наче підсмажувалося на сковорідці. За кілька секунд він знепритомніє. Волокін. Якийсь голос стогнав на дні його черепа. Волокін. Це був уже не заклик, а благання…
Уперше.
Скеляста стіна не становила для нього проблем. Він піднявся по ній за кілька секунд. Тепер він був не далі як за два метри від поверхні. За два метри від озброєних чоловіків. Волокін сидів навпочіпки, наче мавпа. Упираючись ногами в один виступ. Ухопившись руками за другий.
Уперше.
Це вперше він застосує зброю. Настала та мить, коли йому доведеться задіяти ті рухи, які він тисячі разів повторював перед дзеркалом, із порожнім магазином, із заплющеними очима. Скільки їх там нагорі? Скількох він устигне покласти, перш ніж його прошиють кулі?
Він примостився на новому виступі. За один метр від поверхні. Знову присів, наче мавпа. Однією рукою дістав геклер-кох. Перевірив затвор. Запобіжник. Забув помолитися. Порахував до трьох.
Один, два…
Він вистрибнув із розколини у скелі.
Перекотився в траві й підхопився на ноги, із зігнутими коліньми, оцінивши сили ворога одним поглядом, їх було п’ятеро. І шостий — Гартман. Двоє з його боку розколини. Троє з того. Учитель нахилився над тріщиною і викрикував маячню. Між ними клубочився газ, ніби прориваючись із пекла крізь щілину в землі. Перш ніж вони змогли щось зрозуміти, Волокін вигнувся й підняв обидві руки зі зброєю під кутом 45 градусів. Набрав у груди повітря. Завмер.
Двічі натиснув на гачок.
Кулі з його автоматичного пістолета полетіли в повітря.
За якусь частку секунди Волокін оцінив, що ефект несподіванки відіграв свою роль, і він тепер може стріляти по мішенях. Він обкрутився. Набрав у груди повітря. Натиснув на гачок. Двічі. Потім іще раз. Двоє чоловіків упали на землю. Гартман зник. Черга з автоматичної зброї просвистіла, розітнувши повітря. Росіянин упав у траву, спершись на лікті. Його руки досі тремтіли після віддачі від пострілів. Одним стрибком він знову підхопився на ноги. Десять років тренувань із муай-тай — це щось та важить. Підняв руки. Вистрелив. Один раз. Двічі. Тричі. Крізь дим побачив, як чоловік ліворуч від нього пересмикнувся, діставши кулю. Другий вистрелив. Волокін, не поворухнувшись, відповів тим самим. Розжарений від пострілів пістолет обпалював йому долоню. Один із двох супротивників упав. Другий і далі поливав його свинцем. Волокін відступив, заховавшись за джипом.
Дим. Тиша. Йому здавалося, що він влучив у останню ціль, але не був певен. Десь далеко, у підсвідомості виникло запитання. Де Гартман? Крізь червону вуаль помітив, що його патронник порожній. Він вистріляв усі набої. Одним рухом виштовхнув магазин. Схопив інший і вставив його в пістолет.
Тупотіння ніг. Швидкий погляд. Силуети за хмарою кислотного диму, по той бік розколини. Принаймні двоє мерзотників іще на ногах. Один із церберів і Гартман власного персоною. Тривожна думка раптом пронизала йому мозок. Де Каздан? Двоє чоловіків заховалися за другим джипом. Інстинкт підказав, що йому не можна чекати. Вони викличуть підкріплення. І тоді йому каюк.
Він вийшов зі схованки. Натиснув на гачок. Набрав у груди повітря. Він стріляв наосліп, сподіваючись примусити цілі заворушитися. Сподівався побачити їх. Побачити, як висунеться з-за капота лікоть, голова або щось інше. Він цілився й стріляв одночасно.
У відповідь фари джипа, за яким він ховався, розлетілися на друзки, потім лобове скло. Дзеркальце заднього огляду. Він присів навпочіпки, зіпершись спиною на колесо. Дощ скляних скалок.
Двоє паскудників.
Озброєних найсучаснішою зброєю.
Він не мав жодного шансу.
А Каздан?
Йому вчулося потріскування рації високих частот. Вони викликали підмогу. Гуркіт двигуна. Мерзотники намагалися втекти. Волокін вибіг на видноту і став одним із головних елементів сцени. Усе відбулося водночас. Джип із Гартманом за кермом від’їхав, відкривши його поплічника із рушницею в руках, що цілився у Волокіна. Каздан вистрибнув із ущелини, весь закіптюжений димом і чорний, наче диявол із пекла.
Гартманів поплічник побачив Каздана. Він змінив позицію. Прицілився. Вистрелив. Осічка. Волокін зрозумів, що Бог із ними. Він підняв 45-й. Натиснув на гачок. Іще одне клацання. Бог був ні з ким. Дві осічки підряд. Волокін побачив, як Гартман завертає машину і мчить на Каздана, який теж вихопив пістолет. Але він устиг лише відскочити вбік, і пістолет випав йому з рук, тоді як джип знову стрибнув на нього. Він закричав. Волокіну знадобилася секунда, щоб оцінити ситуацію. Відсахнувшись від машини, детектив напоровся на кинджал, якого вихопив головоріз, після того як відкинув рушницю. Каздан обернувся і з кинджалом, встромленим йому в пах, схопив голову нападника і вкусив його за череп, вирвавши шматок скальпа.
Обидва чоловіки покотилися по землі. Під час падіння ніж вислизнув із рани. Закривавлений. Чиясь рука підхопила його. То була рука Каздана. Він устромив його в горло супротивника. Фонтани крові. Уривками. Жертва впала, придавивши Каздана.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже», після закриття браузера.