Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

чого мало говорити. Хай буде вам відомо, що ми ані почестей ваших суєтних ніколи не хочемо, ані від Христа не відвернемося, навіть якщо за нього постраждаємо". Тоді Сиріян більшою люттю запалився, заскреготав зубами і сказав до них: "Годилося вам, нечестивим, за суддівське чоловіколюбство вдячними бути, якщо є щось у вас від розуму, і, відкинувши свій блуд, грізних уникнути погроз. Але тому що нічого иншого у вас не бачу, окрім гордости, непокори і суєтної зарозумілости, то не треба й багатьох слів, але за саме належить нам взятися діло, так-бо і бажану вам відплату приймете, і наказу царському, хоч і не хочете, скоритеся". Те мовивши, звелів привести дівчат з матір'ю і перед ними почав святих мучеників Кира і Івана всіляко мучити, б'ючи бичами, ламаючи палицями, опалюючи свічками й опалені частини оцтом та сіллю поливаючи, і гострими волосяними потираючи рубищами, ноги ж киплячою смолою поливаючи і всіляких мук винаходи на них накладаючи, — ні одного ж не залишивши катування, і щоб відімстити за дерзновення їхнє, і щоб мужність їхню зламати, і щоб настрашити дівчат юних і матір їхню, що на люте катування дивилися. Але нічого не досягнув богомерзенний кат: ані ж мужности святих страстотерпців не похитнув, ані дівчат і їхньої матері настрашити не зміг. Звелів-бо відв'язати святих, почати святу Атанасію і доньок її мучити також. І, довго мучивши, сповнився великого сорому, бо немічний рід жіночий у мужньому стражданні нічим не відрізнявся від міцних і нездоланних мужів святих Кира і Івана. Ту ж бо, що й вони, мали до Христа любов і віру, і тими ж за нього страждали муками, ту ж мужність, бо Бог зміцнював їх, мали, і страждали — наче в чужому тілі, анітрохи не зважаючи на муки. Взирали-бо до Любого Жениха свого Христа Бога, що дивився з висоти слави Своєї на страждання невіст Своїх і допомогу Свою їм подавав. Звільнив-бо кат святих мучениць із мучилища — засудив їх на посічення мечем. Вони ж на смерть, як на шлюб, ішли, веселячись, — і втяті були у святі голови блаженна мати Атанасія і її три благословенні доньки — Теоктиста, Теодотія та Євдоксія.

Після убивства святих мучениць знову святий Кир зі святим Іваном на допиті були. До них же кат довгу розпростер бесіду, наче про здоров'я їхнє піклуючись, показуючи дари, і накладаючи муки, і останньою погрожуючи карою, і коли бачив, що марно трудиться, останню на них дав таку відповідь: "Кира, галилейського учителя, й Івана, йому єдиновірного, які царський наказ зневажають і богам великим жертви принести не захотіли, голову відтяти за законом царським наказуємо". І взяли воїни, посікли їх на тому ж місці, де й святі діви з матір'ю поклали душі свої за Господа свого у тридцять перший день місяця січня. Християни ж потаємні, взявши святі тіла їхні таємно, поховали чесно в церкві святого апостола і євангелиста Марка в окремих гробах: в одному — святих мучеників Кира та Івана, у другому ж — святу Атанасію з доньками. По багатьох же літах, за царювання благочестивого царя Теодосія-молодшого, святий Кирило, патріярх Олександрійський, мощі святих мучеників Кира та Івана Божим, через ангела, велінням переніс у село під назвою Манутин для вигнання звідти бісівської сили на славу ж Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славлених навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять святих мучеників Вікторина, Віктора, Никифора, Клавдія, Діодора, Серапіона і Папія, які в Коринті за царювання Деція від Тетія Антипата за Христа постраждали. Вікторин, Віктор і Никифор у ступу кам'яну були вкладені, і всі частини тіл їхніх потовчені були каменем. Клавдіеві руки й ноги відтяли. Діодор вогнем спалений. Серапіонові відтяли голову. Папія ж вкинули в море.

І святої мучениці Трифени Кузицької, яка добровільно на муки за Христа віддалася і багато мук перетерпіла, у піч була вкинена, на дереві високому повішена, звідти на гострі цвяхи скинена, звірам на поїдання віддана, але звідусюди преславно Божою силою вибавлена ціла і без ушкоджень. На кінець тілець скажений рогами її розірвав. А де кров її витекла, там джерело води закипіло, подаючи жінкам у грудях молоко. Котрі-бо жінки чи тварини, народивши, груди мали висохлі й годувати народжене не могли, ту воду пили — і зразу щедре їм прибувало молоко в грудях молитвами святої.

У той самий день житіє преподобного отця нашого Микити Затворника Печерського, єпископа Великого Новгорода

Понад инші шановано таких хоробрих воїнів, які не в полку боротьбу творити звикли, але поодинці кидаються на ворога, їм же хоч і багато разів допускає Господь на час якийсь упасти, щоб не возносилися, проте, бачивши попередню їхню ревність і мужність, не залишає їх до кінця, але підносить і непереможними робить. Один із таких хоробрих воїнів Христових виявився у Печерському святому монастирі, це був преподобний Ісакій Затворник. Так само і цей блаженний Микита, про нього ж достохвальний Полікарп, якому розповів Симон святий, свідчить так. Був у дні ігуменства преподобного Никона брат один у Печерському святому монастирі на ім'я Микита. Він почав просити ігумена, щоб благословив його здійснювати подвиг на самоті, у затвор увійшовши. Ігумен же заборонив йому, кажучи: "О дитино, нема тобі користи юному сидіти без діла, краще тобі перебувати з братами, працюючи для них, і не втратиш своєї винагороди. Сам бачив брата нашого Ісакія Печерника, як у затворі зваблений був би бісами, якби велика благодать Божа не врятувала його молитвами преподобних отців наших Антонія і Теодосія". Микита ж відповідав: "Ніяк же, отче, не зваблюся такою річчю, але міцно стати бажаю проти підступів бісівських і Чоловіколюбця просити маю, щоб і мені подав чудотворення дар, як же Ісакію Затворнику, що й донині чудес багато чинить". Говорив йому знову ігумен: "Вище сили бажання твоє, вважай, дитино, щоб, піднісшися, не упав. Я велю тобі краще служити братії, і за послух свій увінчаний маєш бути від Бога". Микита ж ніяк не міг сприйняти сказаного від ігумена, не міг стримати бажання великого до затворницького життя. Тому, що захотів, те й зробив: замкнувши себе, загородив двері міцно й перебував, молячися, один, не виходячи. Проте не через багато днів сітей диявольських не уникнув: у час співу свого чув голос, який молився разом з ним, і пахощі розійшлися невимовні, і цим звабився, говорячи собі: "Якщо б не був це ангел, не молився б зі мною, ані ж Духа Святого пахощів не