Читати книгу - "Україна у революційну добу. Рік 1919"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
9
Довідка: ДЕНІКІН Антон Іванович (4(16) грудня 1878, біля Варшави — 8 серпня 1947, Анн-Арбор, штат Мічіган, США) — політичний і військовий діяч, генерал-лейтенант, один з основних організаторів боротьби проти влади рад.
Походив із сім'ї офіцера. Закінчив Київське піхотне юнкерське училище (1892) і Академію Генерального штабу (1899). Поділяв погляди кадетів. В роки Першої світової війни командував бригадою, дивізією, з осені 1916 р. — VIII армійським корпусом Румунського фронту. В квітні-травні 1917 р. — начальник штабу верховного головнокомандуючого, потім — командуючий військами Західного і Південно- Західного фронтів. Активний учасник корніловського заколоту, за що був заарештований. В листопаді 1919 р. разом з Л. Корніловим втік з Биховської в'язниці на Дон, брав участь у створенні Добровольчої армії, яку очолив після загибелі Л. Корнілова.
Восени 1918 р. А. Денікін за співучасті Антанти став головнокомандуючим Збройними силами Півдня Росії, заступником верховного правителя Росії адмірала О. Колчака. Влітку-восени 1919 р. керував походом Білої армії на Москву, а після поразки в квітні 1920 р. передав командування рештками добровольців П. Врангелю. На англійському есмінці виїхав до Константинополя. Хотя до кінця життя залишався ворогом радянської влади, в 1939 р. виступив зі зверненням до білоемігрантів не підтримувати нацистську Німеччину у війні проти СРСР.
В 1921–1926 рр. у Парижі-Берліні випустив п'ятитомне мемуарне видання «Очерки русской смуты» (скорочений варіант — «Поход на Москву». — М., 1928).
10
Довідка: ЯКІР Йона Еммануїлович (3(15) серпня 1896, Кишинів — 11 червня 1937) — радянський військовий діяч, командарм 1-го рангу. Народився в сім'ї провізора. Навчався в Базельському університеті й Харківському технологічному інституті. В 1917 р. вступив до РСДРП(б), був обраний членом Бессарабської ради, членом губкуму партії і членом ревкому. В січні 1918 р. очолив червоногвардійський загін, який боровся проти румунських окупантів. Весною і влітку 1918 р. командував батальоном китайських добровольців-інтер- націоналістів в боях з австро-німецькими окупантами. В 1919 р. — начальник 45-ї стрілецької дивізії, Південною групою військ 12-ї армії. До кінця громадянської війни — на високих командних посадах в Червоній армії.
У 1921–1924 рр. — командуючий військами Кримського і Київського військових районів, Київського військового округа. В 1924–1925 рр. — начальник Головного управління військових учбовхи закладів РСЧА. В 1925–1937 рр. — командуючий військами Українського (Київського) військового округу. В 1927–1928 рр. навчався у Вищій військовій академії німецького генерального штабу. В 1930–1934 рр. — член Реввійськради СРСР, з 1936 р. — член Військової ради наркомату оборони СРСР. Нагороджкений трьома орденамси Червоного Прапора.
11
Довідка: КОСІОР Станіслав Вікентійович (16(18) листопада 1889, с. Тонча Старовеської гміни Венгрувського повіту Седлецької губернії — 29 лютого 1939).
Походив з родини селянина-бідняка. В 1907 р. вступив до партії більшовиків, вів підпільну роботу на Донбасі, в Харкові, Києві, Москві, заарештовувався. Після Лютневої революції повертається із заслання, очолює Нарвсько-Петергофський районний комітет більшовиків Петрограда. Член Петроградського комітету РСДРП(б), учасник Жовтневого збройного повстання.
З березня 1918 р. — С. Косіор в Україні. Член Оргбюро по скликанню І з'їзду КП(б)У його делегат. Член ЦК КП(б)У
В травні 1919 р. рішенням Політбюро ЦК КП(б)У призначається секретарем ЦК. 15 квітня 1920 р. Пленум ЦК КП(б)У знову обрав його секретарем ЦК. На цій посаді він працював до листопада 1920 р. Затим — на господарській і апаратній партійній роботі. У жовтні 1922 — січні 1926 — секретар Сибірського бюро ЦК РКП(б), далі — член оргбюро, секретар ЦК ВКП(б), з грудня 1927 р. — кандидат у члени Політбюро, секретар ЦК і член Оргбюро ЦК ВКП(б). У липні 1928 р. — січні 1938 р. — С. Косіор Генеральний секретар ЦК КП(б)У Відкликаний до Москви, був призначений заступником голови Раднаркому, керівником Комісії радянського контролю. В травні 1938 р. заарештований і засуджений до розстрілу.
12
Довідка: Примаков Віталій Маркович (18(30) грудня 1897 р., м. Семенівка Чернігівської губернії — 12 червня 1937 р.) — радянський воєначальник, командир корпусу.
Походив з учительської родини. Гімназистом у 1914 р. вступив до більшовицької партії. За антивоєнну пропаганду в 1915 р. був заарештований і засуджений до заслання в Сибір. Після Лютневої революції повернувся, був обраний членом Київського комітету РСДРП(б). Делегат ІІ Всеросійського з'їзду Рад, обраний членом ВЦВК. У січні 1918 р. за рішенням Народного Секретаріату України сформував полк Червоного козацтва. Далі командував полком, бригадою, дивізією, 1-м кінним корпусом Червоного козацтва. Закінчив Вищі військово-академічні курси і Вищу кавалерійську школу в Ленінграді. В 1925–1926 рр. перебував у відрядженні в Китаї. В 1927–1930 рр. — військовий аташе в Афганістані і Японії. В 1931–1933 рр. — командир корпусу, в 1933–1935 рр. — заступник командуючого Південно- Кавказьким військовим округом, з 1935 р. — заступник командуючого Ленінградським військовим округом. Нагороджений трьома орденами Червоного Прапора.
13
Довідка: ТАРНАВСЬКИЙ Мирон Омелянович (29 серпня 1869 р. — с. Барилів Радехівського повіту Галичина — 29 червня 1938 р. — Львів), — український військовий діяч, генерал-четар УГА. Походив із родини греко-католицького священика. Закінчив німецьку гімназію в Бродах, офіцерську військову школу у Львові й офіцерську військову школу у Відні (1892 р.). В роки Першої світової війни перебував на службі в австро-угорській армії: командир роти, батальону, полку, командир вишколу Легіону Українських січових стрільців. Був поранений, мав бойові нагороди. Під час австро-німецької окупації України в 1918 р. — командир 16-го австрійського полку. З лютого 1919 р. — М. Тарнавський переходить на службу до Української Галицької армії, командиром 2-го Осадного корпусу, одержує звання генерала-четаря.
3 липня 1919 призначається Начальним вождем (головнокомандуючим) УГА. В листопаді 1919 р. звільняється з посади як винуватець підписання договору про перехід у армію А. Денікіна, але
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна у революційну добу. Рік 1919», після закриття браузера.