Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Аж тут саме вийшла з будинку Фенцзє, супроводжувана цілою юрбою служниць. Цзя Юнь, знаючи, що Фенцзє любить увагу, підійшов до неї й, шанобливо склавши руки, поклонився. Фенцзє прямувала далі, навіть не вдостоївши його поглядом. Лише мимохідь запитала, як почувається його мати й чому так рідко в них буває.

— Матінка нездужає, — відповів Цзя Юнь. — Вона часто вас згадує й дуже засмучена, що не може вас провідати.

— Ох, і брешеш же ти! — похитала головою Фенцзє.

— Нехай грім мене вразить, якщо я насмілився вам збрехати! — з усмішкою мовив Цзя Юнь. — Тільки вчора ввечері матінка вас згадувала! Говорила, що здоров’я у вас слабке, але ви трудитеся щосили й лише завдяки вам господарство в палаці в повному порядку, а так почався б справжній хаос.

На вустах Фенцзє забриніла самовдоволена посмішка, і, зупинившись, вона запитала:

— Що це ви з матір’ю раптом здумали пліткувати про мене?

— Пані, — мовив Цзя Юнь, начебто не чуючи питання, — у мене є гарний друг, який торгував пахощами. Недавно він дістав суддівську посаду в одній з областей провінції Юньнань і збирається їхати туди разом із родиною. Торгівлю він припинив, розплатився з боргами, а що не встиг збути — подарував друзям. Мені дісталися камфора й мускус. Ми з матінкою порадилися й вирішили, що жаль продавати такі рідкісні речі, а подарувати комусь — немає гідних друзів. Аж тут ми й згадали, що вам, тітонько, довелося витратити чимало грошей на ці пахощі торік. Я вже не говорю про приїзд імператриці нинішнього року, але тільки на свято Початку літа пахощів буде потрібно вдесятеро більше, ніж зазвичай. От я й подумав, що пахощі, які дісталися мені, треба з шануванням піднести вам.

Із цими словами він простягнув Фенцзє обтягнуту візерунчастою парчею коробочку.

Фенцзє, що готувалася до майбутнього свята, дуже зраділа й наказала Фен’ер:

— Візьми подарунок у брата Цзя Юня, віднеси додому й віддай Пін’ер, — після чого знову обернулася до Цзя Юня: — Тепер я розумію, чому твій дядько Цзя Нянь постійно повторює, що ти розумний і спритний!

Цзя Юнь зрозумів, що не дарма підніс подарунок, і, розхрабрившись, запитав:

— Виходить, дядечко також не забуває про мене?

Фенцзє дуже хотілося сказати Цзя Юню, що йому збираються дати посаду доглядача за садівниками, але вона прикусила язика, побоюючись, як би Цзя Юнь не став хвастатися, начебто підкупив її своїм незначним подарунком. Цзя Юню ж було ніяково їй докучати, і він одкланявся. Удома, попоївши, він раптом згадав, що Баоюй запрошував його до себе, у кабінет Візерунчастого шовку, що був розташований біля других воріт, неподалік од покоїв матінки Цзя.

Підійшовши до двору, Цзя Юнь помітив Мін Яня, що діставав із гнізда горобенят. Він обережно підкрався позаду, тупнув ногою й крикнув:

— Знову пустуєш!

Мін Янь обернувся і, побачивши Цзя Юня, з усмішкою вимовив:

— У чому справа? Ти так мене налякав, що душа пішла в п’яти. До речі, не називай мене більше Мін Янь. Панові Баоюю не подобається це ім’я, і він перемінив його на Беймін — Сушений чай. Так і запам’ятай!

Цзя Юнь кивнув головою й попрямував до кабінету, запитавши на ходу:

— Другий пан Баоюй у себе?

— Ні, він сьогодні не приходив, — відповів Беймін. — Але якщо він тобі потрібний, я запитаю.

Із цими словами Беймін пішов, а Цзя Юнь заходився розглядати зразки живопису й каліграфії на стіні та різні дрібнички. Минуло досить багато часу. Цзя Юнь вийшов і хотів покликати іншого служника, але нікого не побачив — усі втекли бавитись.

Засмучений, Цзя Юнь зупинився в нерішучості, як раптом із-за дверей почувся голос:

— Брате, це ти?

Цзя Юнь заглянув у двері й побачив служницю років п’ятнадцяти-шістнадцяти, струнку, з чистими проникливими очима. Дівчинка хотіла піти, але тут з’явився Беймін і, помітивши її, сказав:

— Добре, що ти тут, я нічого не зміг довідатися!

Цзя Юнь поспішно вийшов назустріч Бейміну.

— Ну що? — запитав він.

— Я нікого не застав, тільки прождав даремно, — відповів той. — А це служниця з кімнат пана Баоюя. — І він звернувся до служниці: — Мила дівчино, повідом своєму панові, що прийшов другий пан Цзя Юнь.

Почувши, що юнак належить до панської родини, служниця не стала ховатися й оглянула Цзя Юня пильним поглядом.

— Який там пан! — промовив Цзя Юнь. — Скажи, що прийшов Цзя Юнь, і добре.

Служниця помовчала і, ледве стримуючи посмішку, сказала:

— Мені здається, другий пане, вам краще повернутися додому й прийти завтра. Увечері я при нагоді про вас доповім.

—