Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Але залишимо поки Бу Шиженя та його дружину й розповімо про Цзя Юня.

Покинувши будинок дядечка, він вирішив іти додому. Ішов він сумний, похнюпившись, як раптом наткнувся на п’яного.

— Ти що, осліп? — закричав той, схопивши Цзя Юня за руку. — Лізеш на людину!

Голос його здався Цзя Юню знайомим, він підвів голову й, придивившись, упізнав свого сусіда Ні Ера.

Ні Ер вважався хуліганом, дебоширом, увесь час проводив у гральному домі, пив вино, затівав бійки, а заведуться гроші, віддавав їх на ріст. Зараз, очевидно, хтось повернув йому борг, він був добряче напідпитку, вже готувався пустити в хід кулаки, але Цзя Юнь закричав:

— Ні Ере, це ж я!

Почувши знайомий голос, Ні Ер витріщився на Цзя Юня, опустив руки і, хитаючись, мовив:

— Так це ви, другий пане Цзя Юнь! Далеко прямуєте в таку пору?

— Відразу всього не розповіси, — відповів Цзя Юнь. — Потрапив я в неприємну історію.

— Не засмучуйтеся, — сказав Ні Ер. — Якщо з вами обійшлися несправедливо, я помщуся, тільки скажіть. А може, хто-небудь із жителів трьох сусідніх вулиць чи шести провулків посмів вас скривдити, так я з ним розправлюся. Не будь я Ні Ер, П’яний Алмаз!

— Зачекай, не гарячися, — почав заспокоювати його Цзя Юнь. — Послухай, у чому справа.

І він передав Ні Еру свою розмову з Бу Шиженем.

— Якби він не був вашим родичем, я відлупцював би його добряче! — скипів Ні Ер. — Як же він міг вам відмовити!.. Ну гаразд! Не засмучуйтеся! У мене є трохи лянів срібла, якщо потрібно — беріть. Ми добрі сусіди, і відсотків я не візьму.

Він витяг із-за пояса гроші.

Цзя Юнь про себе подумав:

«П’яний Алмаз хоч і забіяка, але не залишить у нужді, всі знають його шляхетність. Якщо відмовлюся від грошей, він, мабуть, образиться. Візьму й поверну з відсотками».

Звернувшись до Ні Ера, він із посмішкою сказав:

— Ні Ере, ти й справді чудовий хлопець! Так великодушно пропонуєш мені гроші, хіба посмію я відмовитись? Тільки-но повернуся додому, напишу як належить розписку й надішлю тобі.

— У мене всього п’ятнадцять лянів і три цяні! — розреготавшись, сказав Ні Ер. — Але якщо здумаєте писати розписку, не дам нічого.

— Гаразд, нехай буде по-твоєму, — погодився Цзя Юнь, беручи гроші. — Тільки не галасуй!

— Не буду, — всміхнувся Ні Ер. — Уже смеркає, і я вас не запрошуватиму випити по чарці. Та й справи ще є, так що йдіть своєю дорогою. Тільки передайте моїм домашнім, аби не чекали мене, замикали двері й лягали спати. Якщо ж я знадоблюся, нехай ранком дочка прийде до Вана Коротуна, торговця кіньми, я в нього буду.

Ні Ер повернувся й покрокував геть.

Великодушність Ні Ера здалася Цзя Юню дивною, і він подумав, що сусід його й справді незвичайна людина. Разом з тим Цзя Юнь побоювався, як би Ні Ер, коли пройде хміль, не зажадав подвоєної суми. Що тоді робити?

Одначе він поспішив заспокоїти себе:

«Нічого, тільки-но дістану місце, зможу повернути й подвійно».

Цзя Юнь вирушив до міняльної крамниці, зважив отримане срібло. Там виявилося рівно стільки, скільки сказав Ні Ер, і Цзя Юнь іще більше зрадів.

По дорозі він зайшов до дружини Ні Ера й передав усе, як наказував чоловік.

Удома він застав матір на кані з прядкою в руках. Побачивши сина, вона запитала:

— Де ти пропадав цілий день?

Боячись, що мати розсердиться, Цзя Юнь ні словом не згадав про те, що був у Бу Шиженя, тільки сказав:

— Чекав у палаці Жунго дядька Цзя Ляня, — і у свою чергу запитав у матері: — Ти обідала?

— Так, — відповіла мати й наказала дівчинці-служниці подати Цзя Юню їжу.

Час був пізній, Цзя Юнь попоїв і ліг спати. Про те, як він провів ніч, ми не розповідатимемо.

Наступного ранку Цзя Юнь прокинувся, вмився й вийшов з дому через південні ворота. Купивши в крамниці мускусу, він вирушив до палацу Жунго. Там він довідався, що Цзя Лянь уже виїхав, підійшов до воріт його будинку й побачив хлопчиків-служників, які мели двір. Незабаром у дверях з’явилася дружина Чжоу Жуя й крикнула:

— Досить мести, пані зараз вийде!

Цзя Юнь швидко підійшов до дружини Чжоу Жуя й запитав:

— Куди зібралася ваша хазяйка?

— Її покликала