Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Виходить, сестри тут? — з усмішкою запитав Баоюй, коли Цзя Хуань і Цзя Лань вийшли. — Чому ж я їх не бачу?

— Вони посиділи зі мною трохи й пішли до внутрішніх покоїв, — відповіла пані Сін. — А зараз де вони, не знаю.

— Ви збиралися зі мною про щось поговорити? — запитав Баоюй.

— Ні! Просто хотіла, щоб ти попоїв у мене разом із сестрами, а потім я тобі дам одну цікаву штучку.

За розмовою вони не помітили, як підійшов час вечері. Коли стіл було накрито, а келихи й блюда розставлено, запросили панянок і сіли вечеряти. По вечері Баоюй розпрощався з господарями й разом із панянками поїхав додому. Перш ніж розійтися по своїх кімнатах спати, вони провідали матінку Цзя й пані Ван, але ми про це не розповідатимемо.

А зараз повернемося до Цзя Юня. Він з’явився до Цзя Ляня із проханням підшукати для нього яку-небудь справу. Цзя Лянь вислухав його й сказав:

— Нещодавно було підходяще місце, але твоя тітонька Фенцзє віддала його Цзя Ціню. Однак і для тебе дещо є, так вона говорила: стежитимеш за посадкою квітів і дерев у саду.

Цзя Юнь подумав і мовив:

— Що ж, доведеться почекати. Тільки ви, дядьку, не розповідайте тітоньці, що я приходив.

— З якої речі я розповідатиму? В мене часу немає на порожні розмови. Завтра я маю з’їздити в Сіньії й назад. Так що за відповіддю приходь післязавтра ввечері.

Із цими словами Цзя Лянь пішов у внутрішні покої переодягатися. Цзя Юнь покинув палац Жунго й вирушив додому. Дорогою він міркував, що робити, як раптом йому на думку спало — піти до дядька Бу Шиженя, і він повернув в інший бік.

Бу Шижень торгував пахощами. Він саме повернувся із крамниці, коли до нього з’явився Цзя Юнь.

— Ти чого прийшов? — запитав торговець племінника.

— Хочу просити вас, дядечку, про одну справу, — відповів Цзя Юнь. — Мені дуже потрібні камфора й мускус. Чи не дасте в борг кожного по чотири ляни, а до свята восьмого місяця я з вами розрахуюся.

— У борг! — посміхнувся Бу Шижень. — Про це краще не проси! Нещодавно один мій прикажчик узяв на кілька лянів товару для своїх родичів і дотепер не заплатив. От ми й домовилися з компаньйонами родичам у борг не давати, а хто порушить угоду, з того належить двадцять лянів срібла на частування. Та і з товаром, про який ти запитуєш, зараз важко. Навіть за готівку в мене навряд чи знайдеться така кількість. Довелося б діставати в іншім місці. Це по-перше. І потім — було б у тебе яке-небудь серйозне заняття! А то тобі це знадобилося для чергової витівки! От ти кажеш: дядько несправедливий, вічно лає тебе, але ж таким, як ти, все дарма. Тобі давно слід було взятися за розум і знайти собі який-небудь заробіток, втішити дядечка.

— Ваша правда, — з посмішкою зауважив Цзя Юнь. — Але по смерті батька я був зовсім іще дитиною й мало що розумів у житті. Мама говорила мені, що тільки завдяки вам ми змогли влаштувати батькові пристойний похорон. Все це вам, дядечку, добре відомо, як і те, зрештою, що я не проциндрив землю й будинок, які дісталися мені в спадщину! Але навіть найбільш уміла дружина не зможе приготувати їжу, якщо немає рису! А як же бути мені? Інший на моєму місці дні й ночі приставав би до вас, випрошуючи то по три шени рису, то по два шени бобів, і ви, дядечку, не знали б, як від нього відкараскатися.

— Хлопчику мій, хіба відмовив би я тобі, якби було в мене те, що ти просиш? — заперечив Бу Шижень. — Мене завжди хвилювала твоя доля, і я не раз говорив дружині, що ти зовсім не знаєш життя. Сходив би до своїх багатих родичів. Не вдасться побачитися зі старшими панами — постарайся зав’язати дружбу з їхніми управителями, вони допоможуть тобі дістати роботу. Нещодавно я був за містом і зустрів там четвертого брата Цзя Ціня. Він їхав у чудовій колясці, а за ним — сорок чи п’ятдесят буддійських і лаоських черниць, яких він супроводжував у родову кумирню сім’ї Цзя. Хіба не спритністю й умінням домігся він цього місця?

Цзя Юнь промурмотав щось у відповідь, підвівся й почав прощатися.

— Куди ти квапишся? Поїв би зі мною! — сказав Бу Шижень.

Аж тут закричала його дружина:

— З глузду з’їхав ти, чи що! Який багатій знайшовся! Знаєш же, що в нас немає рису, і мені довелося купити півцзіня борошна, щоб тебе нагодувати! Почастуєш племінника, а сам голодним залишишся?

— Купи ще півцзіня, і все буде гаразд, — заперечив Бу Шижень.

Дружина покликала дочку.

— Їнцзє, сходи до тітоньки Ван навпроти, попроси в борг грошей. Скажи, завтра повернемо!

Почувши таку розмову, Цзя Юнь, бурмочучи: «Не варто турбуватися», зник за дверима.