Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Сіжень вирушила у внутрішню кімнату по одяг, а Баоюй сів на край постелі, зняв туфлі й чекав, поки подадуть чоботи, раз у раз поглядаючи на Юаньян. На дівчині був рожевий шовковий халат, тепла безрукавка із синього атласу, шовкові панчохи кольорів яшми й розшиті візерунками темно-червоні туфлі, шия зав’язана фіолетовою шовковою хусточкою. Баоюй нахилився, вдихнув аромат, що йшов од хустки. Він помітив: білизною й ніжністю шкіри Юаньян не поступається Сіжень, і, не стримавшись, погладив її по шиї.

— Дорога сестрице, — лукаво мовив Баоюй, — дай мені спробувати помаду на твоїх губах!

Він пригорнувся до Юаньян і не міг відірватися, мовби приклеєний.

— Сіжень, іди-но сюди, подивися! — крикнула Юаньян. — Ти давно йому прислужуєш, чому не відучиш від дурниць!

Сіжень із одягом у руках увійшла в кімнату й сказала:

— Скільки разів тобі говорила, а ти знову за своє! Якщо й далі будеш поводитися так, мені тут нема чого залишатися.

Вона стала квапити Баоюя, щоб швидше переодягався. Баоюй перемінив одяг і разом з Юаньян вирушив до матінки Цзя, після чого вийшов з будинку, щоб їхати до Цзя Ше. Служники давно осідлали коня й стояли біля ґанку напоготові. Баоюй саме зібрався сісти в сідло, коли побачив Цзя Ляня, що тільки-но повернувся від Цзя Ше. Вони привітались, але заледве встигли перекинутися кількома словами, як звідкись збоку виринув парубок і звернувся до Баоюя зі словами:

— Як почуваєтесь, дядечку?

Баоюй оглянувся й побачив юнака років вісімнадцяти-дев’ятнадцяти, високого на зріст, із приємним овальним обличчям, дуже знайомим. Але хто такий цей юнак і де вони зустрічалися, Баоюй ніяк не міг згадати.

— Ти що витріщаєш очі? Невже не впізнаєш? — запитав отут Цзя Лянь. — Адже це Цзя Юнь, син п’ятої тітоньки, тієї самої, що живе у флігелі.

— І справді! — скрикнув Баоюй. — Як це я забув! — І звернувся до Цзя Юня: — Як почувається твоя матінка? Що привело тебе до нас?

— От прийшов поговорити із другим дядьком, — він кивнув на Цзя Ляня.

— Ти став ще красивішим, — вів далі Баоюй. — От би мені такого сина!

— І не соромно! — засміявся Цзя Лянь. — Людина старша за тебе на п’ять, а то й на шість років, а ти називаєш її сином.

— Скільки тобі виповнилося? — запитав Баоюй Цзя Юня.

— Вісімнадцять, — відповів той.

Треба вам сказати, що Цзя Юнь був розумний і проникливий. Почувши слова Баоюя, він з усмішкою сказав:

— Вірно говорить прислів’я: «Дід лежить у колисці, а онук шкутильгає із ключкою». За віком я старший, але «хоч яка висока гора, їй не затьмарити сонця». От уже кілька років, як помер мій батько, і нікому мене наставляти. Якщо ви, дядьку Баоюй, не відчуваєте до мене ворожості за мою дурість і готові визнати своїм сином, я буду щасливий.

— Чув? — розсміявся Цзя Лянв. — Він хоче стати твоїм сином! Виходить, уміє порозумітися з людьми. Вірно?

Цзя Лянь пішов, а Баоюй звернувся до Цзя Юня:

— Заходь завтра, якщо будеш вільний. З ними тобі водитися нічого. Зараз я не можу, а завтра буду чекати тебе у своєму кабінеті. Побалакаємо, погуляємо в саду.

Сказавши це, Баоюй підхопився в сідло й у супроводі хлопчиків-служників поїхав до Цзя Ше. У того була легка застуда. Баоюй передав дядечку все, про що просила матінка Цзя, а потім сам запитав про його здоров’я.

На всі запитання, задані йому матінкою Цзя, Цзя Ше відповідав шанобливо, стоячи, після чого покликав служниць і звелів їм провести Баоюя до пані Сін.

Баоюй попрощався із Цзя Ше й піднявся у верхню кімнату. Пані Сін підвелася йому назустріч і поспішила запитати про здоров’я матінки Цзя. Баоюй у свою чергу запитав, як почуває себе пані Сін.

Пані Сін посадовила Баоюя на кан, звеліла принести чай, а сама заходилася розпитувати, що нового в них удома. Незабаром прийшов Цзя Цун і поклонився Баоюю.

— Де тебе носить? — з докором запитала пані Сін. — Куди поділася твоя нянька? Бігаєш брудний, розпатланий — навіть не схожий на хлопчика із пристойної родини!

У цей час у кімнату ввійшли Цзя Хуань і Цзя Лань, поклонилися пані Сін, і вона запропонувала їм сісти. Цзя Хуань відразу помітив, що Баоюй сидить поруч із пані Сін, і та всіляко йому догоджає. Це було йому неприємно. Посидівши трохи, він зробив знак очима Цзя Ланю, що настав час іти, і вони попрощалися. Баоюй хотів піти з ними, але пані Сін його зупинила:

— Зачекай, я хочу з тобою поговорити!

Довелося Баоюю залишитися, а Цзя Хуаню й Цзя Ланю пані Сін сказала:

— Передайте уклін від мене своїм матерям. Ваші сестри й панянки давно вже тут, від їхнього гамору йде обертом