Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Одіссея найкращого сищика республіки 📚 - Українською

Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Одіссея найкращого сищика республіки" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 158 159 160 ... 236
Перейти на сторінку:
class="book">— Він ніякий не Паліцин. — Сара скривилася. — Він — Олександр Аляб’єв, землевласник із Дубоссар, мав контору і в Кишиневі.

— Це правда? — Я подивився на Паліцина.

— Ніколи не вірте жидам!

— Це правда?

— Це правда, — несподівано сказав Вялькевич. — Це — Олександр Кирилович Аляб’єв, один із затятих монархістів Бессарабії, очільник дубоссарського осередку «Союзу руського народу».

— Хто ти такий? — спитав у Вялькевича Паліцин-Аляб’єв.

Я вийняв ніж, який забрав у покійного Туманова. Показав усім.

— Я не прихильник жорстких методів, але обіцяю — якщо хтось іще втрутиться у виступ свідка, я щось йому одріжу. Вухо, палець, кінчик носа. На вибір. Чуєте, пане Паліцин, точніше, Аляб’єв?

— Не погрожуйте мені!

— Я просто попереджаю. Продовжуйте, Capo.

— Вбивства у нашому будинку чинив цілий натовп. Якісь наймити збіглися до центру міста з околиць. Керували ними двоє, і їхні голоси я запам’ятала на все життя. Одним був поручик Забіяко, що тоді працював у кишинівському охоронному відділенні. А другим був цей Аляб’єв, що возами приїхав до Кишинева з Дубоссар, прихопивши два десятки своїх поплічників. Саме вони увірвалися до крамниці мого батька. А також і тому, що Аляб’єв був винен йому гроші.

Аляб’єв щось забурмотів собі під ніс і закрутив головою, але нічого зрозумілого не вимовив.

— Я присяглася і я зробила все, щоб помститися. На жаль, я не могла діяти одразу. Я була ще дитина, мені було лише одинадцять років. Після погрому ми продали магазин, бо мама не могла жити в будинку, де вбили наших чоловіків. Ми переїхали в Херсон. Там мама спробувала почати справу, але прогоріла. Чоловіки не могли допустити, щоб баба не сиділа вдома, а вела торгівлю. Ми збідніли, часом голодували, але якось виживали. Мама наполягла, щоб я закінчила гімназію, а потім вступила в університет. Бідній жидівці вступати було важко. Мама вийшла заміж за німецького колоніста, записалася в лютерани й записала туди мене. Це полегшило вступ. Я вчилася, але не забувала про свою клятву. Із Забіяко все вийшло легко. Після кишинівського погрому його перевели кудись до Сибіру, але за кілька років він повернувся і став служити в Одесі. Там його поранили революціонери під час арешту друкарні. Про нього написали в газеті. Я написала йому листа від імені юної дурепи-монархістки, що шаленіє від захвату перед таким от героєм, стовпом самодержавства і православ’я.

Аляб’єв знову засопів.

— Він відповів. Йому подобалася слава. Він писав мені жахливо похабні листи, в яких примудрявся суміщати моралізаторство й прозорі статеві натяки. Він просив про зустріч, але мені не було з чим його зустрічати. Мені довелося віддатися одному торговцю зерном, щоб заробити грошей і купити браунінг — той самий, який при мені. Виїхала пароплавом на Ягорлицький кут — це така місцина біля Херсона, де влітку багато відпочивальників, а навесні й восени безлюдно. Там вистріляла цілу обойму, щоб відчути зброю. Коли повернулася, подруги спитали, чи не чула я пострілів. Я сказала, що то були мисливці. Ніхто й подумати не міг, що то стріляла я. Забіяко теж не міг. Коли я написала, що готова віддатися моєму герою, прилетів за два дні. Він був одружений, троє дітей, але це йому анітрохи не завадило. Він повірив, що його чекає незаймана. Я попросила його привезти всі свої листи. Мовляв, хочу віддатися на них. Він привіз, фиркав від нетерпіння, я перевірили, чи справді всі, чи з конвертами, потім запропонувала, щоб він узяв човна й ми попливли на протилежний берег. Пояснила, що хочу зберегти наше кохання в таємниці, він радо погодився. Сам пішов, винайняв човен, підібрав мене у безлюдному місці, потім погріб через Дніпро. Я розповідала, як давно мріяла віддатися йому, Забіяко тільки кректав. Сказала заплисти у невеличку бухту, оточену очеретом. Там нікого не було. Попросила відвернутися, мовляв, роздягатимусь. Він відвернувся. Я вистрелила. Спочатку хотіла у голову, а потім подумала, що так усе станеться занадто швидко. А коли він убивав мого батька, брата й дядька, це тривало довго. Їх різали, топтали, били, підвішували. Вистрелила в живіт. Він упав, захрипів, нічого не розумів. Пояснила, хто я і чому вирішила вбити його. Він злякався, став казати, що це не він. Але я нагадала йому день убивства в подробицях. Я ж усе дуже добре запам’ятала. Він злякався ще більше, поліз у гаманець, пропонував гроші, показував фотографії дітей, просив не залишати їх сиротами. Я вистрелила йому проміж ніг. Він завив. Я думала, він знепритомніє від больового шоку, потім я б допомогла йому опритомніти за допомогою холодної води і ще б мучила. Але він став кричати, міг привернути увагу. Я вистрелила йому в рот. Нарешті замовк. Я забрала гаманець, там було шістдесят рублів. У кишені піджака — він же приїхав у цивільному — я знайшла обручку, годинник, золотий хрестик на ланцюжку, портсигар, флягу, модну краватку. У валізці — пляшка вина, цукерки й пачка кондомів. Він не хотів, щоб я завагітніла.

Вона хрипко засміялася, стояла бліда й наче божевільна.

— Далі я причалила до берега, витягла з води клунок, який сховала заздалегідь. Там було кілька каменюк. Я засунула їх у кишеню піджака, під сорочку, у штани, відпливла й посеред бухти випхала тіло з човна. Ледь не перевернулася — оце б було сміху! Забіяко швиденько зник під водою. Взагалі-то там було неглибоко, метра півтора, не більше. А ще там було багато раків. На них я і сподівалася. Випливла з бухти, пристала до піщаного берега, пустила човен за течією, залишивши валізу з речами й переконавшись, що особу зниклого не можна встановити. Сама пройшлася пішки до пристані й повернулася в місто прогулянковим пароплавом. Наступного дня човен знайшли. Уже без валізи, яку, мабуть, хтось забрав. Човняр описав чоловіка, який брав човен. Усі вирішили, що

1 ... 158 159 160 ... 236
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одіссея найкращого сищика республіки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одіссея найкращого сищика республіки"