Читати книгу - "Лабіринт"

— Я не розумію вас, — спромоглася сказати допитувана.

Чоловік ударив її знову, але цього разу не долонею, а кулаком.

Із носа Шелаг полилася кров і закапала на підборіддя.

— Чого я насправді не второпаю, — вів далі чоловік, неначе нічого й не сталося, — так це того, чому він не віддав вам і Книги, докторе О’Доннел.

— Він нічого мені не давав, — поперхнулася Шелаг.

— Доктор Брейлінг сказав, що ви покинули табір у понеділок, несучи якусь сумку.

— Він бреше.

— На кого ви працюєте? — промовив чоловік тихо і лагідно. — Скажіть, і все скінчиться. Якщо ваша подруга не причетна до цього, то їй не заподіють жодної шкоди.

— Вона не причетна, — захлипала Шелаг, — Еліс не знає...

Шелаг здригнулася, коли співбесідник знову поклав їй руки на плечі, потім на горло. Їй забракло повітря. Потім він почав душити її, дужче й дужче, аж поки не стиснув її шию неначе сталевим кільцем. Шелаг кидалася в різні боки, намагаючись ухопити бодай трохи повітря, але чоловік був надто сильний.

Тільки-но дівчина збагнула, що от-от знепритомніє, нападник відпустив її. Вона відчувала, як він вовтузиться із ґудзиками на її сорочці, розстібаючи їх один по одному.

— Що ви робите? — прошепотіла Шелаг, здригаючись від його крижаного дотику.

— Вас ніхто не шукає, — промовив незнайомець, Шелаг почула клацання запальнички. — І ніхто за вами не прийде...

— Будь ласка, не робіть мені боляче...

— Ви з Бйо працювали разом?

Шелаг кивнула.

— На мадам де л’Орадор?

Шелаг знову кивнула.

— На її сина Франсуа-Батиста. Я розмовляла тільки з ним...

Вона уже відчувала полум’я близько біля своєї шкіри.

— А як щодо Книги?

— Ні я, ні Ів не знайшли її.

Шелаг відчула, що він, нарешті, прибрав руку із запальничкою.

— Тоді чому Бйо поїхав до Фуа? Ви ж знаєте, що він їздив до готелю, де оселилася пані Таннер.

Шелаг спробувала захитати головою, але її тіло пронизав новий напад болю.

— Він їй щось передав?

— То була не Книга, — тільки й змогла сказати Шелаг.

Перш аніж вона закінчила речення, двері відчинилися, у коридорі почулися приглушені голоси, і знову запахло лосьйоном після гоління та потом.

— Як ви збиралися доставити Книгу пані де л’Орадор?

— Через Франсуа-Батиста... — їй було важко говорити. — Ми мали зустрілися на піку Суларак... Мені дали його телефонний номер. — Шелаг відчула холодну руку в себе на грудях. — Будь ласка, не треба...

— Бачите, наскільки легше, коли ви згодні співпрацювати? А тепер, за хвилину, ви зробите один такий дзвінок для мене.

Шелаг спробувала похитати головою.

— Якщо вони дізнаються, що я вам усе розповіла, то вб’ють мене.

— А я вб’ю вас і пані Таннер, якщо ви цього не зробите, — спокійно відповів її кат. — Вибір за вами.

Шелаг не знала, чи схопили вони Еліс, чи її подруга в безпеці, чи десь тут також.

— Він чекає, що ви зателефонуєте, щойно дістанете Книгу, чи не так?

Шелаг не мала більше сили казати неправду. Вона кивнула.

— Вони дужче зацікавлені в маленькому диску, того ж таки розміру, що й каблучка, та в самій каблучці.

Раптом дівчина з жахом зрозуміла, що розповіла чоловікові навіть більше, ніж він знав.

— Що то за диск? — тепер він вимагав відповіді.

— Я не знаю.

Шелаг почула свій власний крик, коли полум’я торкнулось її шкіри.

— Для чого він? — ще раз запитав чоловік. У його голосі не було емоцій. Шелаг узяло морозом. У