Читати книгу - "Дивний світ"

Ніч була тиха, але холодна. Після денної спеки температура швидко спадала, удосвіта вона нерідко опускалася до нуля.

— Пора переходити на південний схил масиву, — сказав Тумов, простягаючи миску за другою порцією смаженого м’яса. — Яка твоя думка, Аркадію?

— Згоден, — помовчавши, відповів Озеров.

— А ви що думаєте, містере Пігастер?

— Я готовий.

— Значить, нічого, жодних слідів, — відзначив Тумов, поглядаючи спідлоба на своїх співрозмовників.

— Залишається ще південний схил, — посміхнувся Пігастер.

— А ваші припущення не похитнулися?

— Частково, — Пігастер забарабанив пальцями по пластмасовій плиті похідного столика. — Частково, містере Тумов. Утім, невідомо, що ми знайдемо на південному схилі.

— Край ще більш дикий, аніж тут. Тут побувало декілька дослідників, там були лише ми з Озеровим.

— Але там ближче до китайського кордону, — заперечив Пігастер. — Там можуть бути дороги; можемо зустріти людей. Зустріли ж ми пастухів на південному схилі Монгольського Алтаю.

— Марні сподівання!

— Дев’ять років тому там жив відлюдник-мисливець, — сказав Озеров. — Але це значно південніше, кілометрів за п’ятдесят від Адж-Богдо.

— О, треба обов’язково відвідати його, — пожвавився Пігастер.

— Якщо він ще живий, — процідив Тумов.

— З ним був хлопчик, — продовжував Озеров. — Вони жили в руїнах покинутого ламаїстського монастиря. Ченці пішли до Китаю, а цей мисливець, певно, залишився сторожем монастирських володінь.

— Чому пішли ченці? — зацікавився Пігастер, звертаючись до Батсура. — Ваш уряд вигнав їх?

— Наш уряд не переслідує ченців. А про існування монастиря на південь від Адж-Богдо ледве знали в Улан-Баторі. Цей монастир покинутий давно.

— Так, — підтвердив Озеров, — він був покинутий років за п’ятнадцять до нашого першого приїзду в ці місця. Старий мисливець розповідав, що ченці пішли після сильного землетрусу.

— Невже цей чоловік провів у повній самоті п’ятнадцять років? — із сумнівом запитав Пігастер.

— Ймовірно, він іноді йшов до людей, — сказав Озеров. — Інакше звідки у нього узявся б хлопчик, якому на вигляд було не більше восьми років.

— А може, там поблизу все-таки є стійбища? — знову посміхнувся Пігастер.

— Стійбищ там немає, — заперечив Батсур. — На південь від Адж-Богдо зараз тягнеться безводна пустеля. Кількадесят років тому вода там ще була. На старому караванному шляху до Китаю є висохлі джерела й колодязі. Але вся місцевість між Монгольським Алтаєм і Китайським Тянь-Шанем зазнає сильних підняттів. Ґрунтові води йдуть на глибину, джерела зникають. Ченці покинули монастир не тому, що злякалися землетрусу. Монастир вони могли відбудувати. Зникла вода, був покинутий старий караванний шлях, і люди перестали відвідувати монастир. Прибутків не стало. Ченці пішли…

— Можливо, — сказав Озеров, — проте землетрус, що зруйнував монастир, був дуже сильним. Споруди старовинні. Вони налічували не одну сотню років. Зруйновано майже все. Навіть приміщення, вирубані у скелях, постраждали. Відновити все це було б нелегко. Тут часом відбуваються сильні землетруси, що супроводжують зростання гірських хребтів. Плоскі плато на вершинах високих гір — свідки тієї недавньої епохи, коли тут були безкраї рівнини. Зараз залишки стародавніх рівнин підняті на три-чотири кілометри над рівнем моря. На очах людини відбувається перебудова земної кори. Стародавній континент — платформа — перетворюється на свою протилежність — гірську область. Якщо цей процес триватиме, він може завершитися грандіозними обваленнями. До Центральної Азії повернеться море, і лише верховини високих хребтів залишаться над водою, на кшталт островів сучасних океанів.

— Похмурі прогнози, — усміхнувся Пігастер. — На щастя, це, вочевидь, відбудеться не дуже скоро.

— Нашому поколінню можна не боятися, — кивнув Тумов.

— Пане Батсуре, — звернувся Пігастер до молодого монгола. — Ви, звісно, комуніст. Ви мрієте колись побудувати серед цих пустель і безлюдних гір царство боже, в якому всі будуть однаково багаті й однаково щасливі; таку собі благословенну країну, в якій у кожного пастуха буде пластмасова юрта, газова плита, електрична бритва і ще там щось. А ось пан Озеров каже, що мине деякий час, і сюди повернеться море. Значить, усе, що ви збираєтесь побудувати, рано чи пізно потоне. Чи варто витрачати сили й молодість для прийдешніх поколінь, які все одно приречені?

Вузькі очі молодого геолога ще більш звузилися.

— Ви примітивно уявляєте собі майбутнє, містере Пігастер, — сказав Батсур. — Комунізм — це не газова плита і не електрична бритва в юрті арата. Комунізм буде великою співдружністю розумних, вільних і щасливих людей. Усіх людей цілої планети, містере Пігастер… Мій батько казав: «Чекатимеш щастя з неба, вдень потрапиш до вовчої ями». Арати не чекатимуть щастя. Вони його побудують самі. І вони вже почали будувати. Ви знайшли тут ще не займану людиною пустелю і гадаєте, що далі електричної бритви в народів Гобі мрія не йде?.. А ми хочемо напоїти вологою ці піски, створити тут сади і плантації, заповнити водою русла висохлих річок, побудувати міста, курорти і станції відправки космічних кораблів… Ми хочемо, щоб монгольські юнаки й дівчата, нащадки нинішніх аратів, могли слухати лекції в міжнародних університетах усіх континентів Землі. Хочемо підпорядкувати собі могутню і поки що непокірну природу. А коли прийде час змін, про які говорив товариш Озеров, що ж, якщо людина комуністичної епохи не зможе їм запобігти, вона переселиться із загрожуваного району в інший: із Гобі — на захід Північної Америки, зі штату Нью-Йорк — до відвойованої у моря Атлантиди. Адже вона буде повноправним господарем усієї планети.

Тумов багатозначно кашлянув.

— Ви чудово розповіли, містере Батсур, — сліпучо посміхнувся Пігастер. — Це так велично і принадно, що… навіть мені хотілося б повірити вам. Але мені мимоволі спав на думку улюблений вислів містера Тумова. Дозвольте, як це ви кажете, містере Тумов? Ах так, — зелена фантазія… Власне — зелена фантазія! Зелена, як ті плантації, які ви хочете виростити. Тільки ви не ображайтеся на мене, любий містере Батсур. Що вдієш? У кожного своя слабкість. Я вірю в Господа Бога, ви — у сади й гаї, які пастухи виростять біля підніжжя Адж-Богдо, а містер Озеров — у природне джерело потужного нейтронного випромінювання, що знищило супутник. Не будемо лаяти один одного за свої